Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»
Яким же було її здивування, коли вона побачила, що коробка ця була з-під старих туфель ще минулих років. На ній так і було написано: «Стара взуттєва фабрика». Усередині коробки лежала полотняна папка, перев’язана мотузкою, і товста пачка купюр. Судячи з товщини пачки, сума була величезна — кілька мільйонів рублів великими купюрами, а поруч лежали золоті монети й невеликі злитки, явно воєнного часу.
Гроші й золото Ліза перераховувати не стала, а просто сунула їх у сумку. Її більше цікавило те, що лежало в папці. Тремтячими руками вона розв’язала мотузку, і папка відкрилася. Там був лист бабусі.
«Здрастуй, моя люба онучко. Бачиш, які справи. У 45-му твій дідусь привіз ці цінності з Європи. Відступаючі війська залишали по собі багато чого, а дідусь підібрав те, що зміг, і зберіг як трофей для родини. Лише згодом я зрозуміла, що в моїх руках справжнє багатство, і мріяла, щоб воно дісталося тобі. Але я злякалася, що за ним почнеться полювання.
Три роки тому якийсь чоловік не раз телефонував мені й просив продати цінності. Я думаю, це твій майбутній чоловік Вадим комусь пробовкався або сам винюхав. Ось чому ми з тобою тоді переїхали до іншого міста. Я боялася. Тепер ці гроші й золото твої, роби з ними що хочеш. Хоча, знаючи тебе, я припускаю, що ти захочеш жити чесно. Головне, не кажи про гроші Вадимові. Думаю, він давно знає про них, ще до вашого з ним знайомства.
Я згадала його голос. Це телефонував він. Я хвилююся, що ти в небезпеці. Невідомо, на що він піде заради тих шалених грошей. Не віддавай йому нічого й мовчи про гроші. Думаю, вони тобі знадобляться. Що ж, тепер я з тобою прощаюся. Ну як, змогла я тебе здивувати? Твоя непосидюча бабуся».
— Бабусю, ну ти даєш, — Ліза усміхнулася крізь сльози й акуратно склала папери в папку. — Задала ти мені задачку. Тепер я знаю, чому ти завжди казала, що в мене найзнаменитіше ім’я у світі — бо я мала стати вільною.
Додому Ліза поверталася щасливою. Вона, звичайна домогосподарка, тепер могла змінити своє життя й допомогти тим, кому це справді потрібно. Але спершу треба було розібратися з Вадимом. Ліза згадала, як юрист, до якого вона зверталася щодо спадщини, рекомендував надійного приватного детектива. Вона зателефонувала йому й найняла фахівця.
За два дні детектив надав докладний звіт. Вадим справді зустрічався з тією самою жінкою з ресторану. Вони планували спільне життя після розлучення. Ба більше, вдалося з’ясувати, що саме Вадим три роки тому намагався викупити в бабусі «старовинні цінності», а коли вона відмовила, найняв людей для обшуку будинку. Під час обшуку щось пішло не так — спалахнула пожежа. Вадим не планував убивства, але й не зупинив виконавців.
Ліза була розчавлена, але тепер вона знала правду. Вона не стала квапитися. Чекала повернення чоловіка.
Коли Вадим повернувся за тиждень, задоволений, як кіт після сметани, Ліза була готова.
— Що на вечерю?
