Як спроба свекрухи вказати мені на двері обернулася найбільшою ганьбою в житті її сина

Свекруха, важко дихаючи після підйому на поверх, повільно, з виклично-господарським виглядом розстебнула великі ґудзики свого неосяжного, мішкуватого драповго пальта. Вона зміряла застиглу невістку довгим, важким, принизливим поглядом, у якому читалася абсолютна зверхність, і, не обтяжуючи себе тим, щоб зняти брудні вуличні чоботи, впевнено ступила вглиб чистого коридору.

— Мало що я там казала вчора чи позавчора, — різко й безапеляційно відрізала вона, проводячи товстим вказівним пальцем по краю дзеркала в передпокої й демонстративно підносячи його до очей, розглядаючи пил, якого на ідеально витертій поверхні просто не могло бути. — Обставини мають властивість змінюватися, Аліно. У мене почався ремонт.

Вона скинула пальто просто на пуф, проігнорувавши вішалку, і важко зітхнула, всім своїм виглядом демонструючи неймовірну втому й мучеництво.

— Бригада робітників зайшла сьогодні вранці, усе до біса розтрощила, зняли підлогу, пил стоїть стовпом, дихати зовсім нічим. У мене, якщо ти раптом забула у своїх клопотах, хронічна астма й хворе серце. Чи ти, може, хочеш швидкої смерті матері свого коханого чоловіка? Хочеш, щоб я там задихнулася в бетонній крихті?

У цей момент у дверях вітальні, приваблений шумом голосів, з’явився Сергій. Чоловік виглядав так, ніби цієї миті йому найбільше на світі хотілося стати невидимим або провалитися крізь бетонні перекриття кудись у підвал, аби тільки не брати участі в цьому скандалі, що насувався. Він ніяково переминався з ноги на ногу, сутулився, ховав руки в кишені домашніх штанів і винувато, спідлоба, стріляв очима то на владну матір, то на розгублену, зблідлу дружину.

— Сергію? — Аліна різко повернулася до чоловіка, відчуваючи, як усередині починає зароджуватися холодний, липкий страх зради. Вона шукала в його очах підтримку, захист, пояснення. — Ти… ти знав про це? Ти знав, що твоя мама переїжджає до нас із речами, і нічого мені не сказав?