Як упевнений у собі мільярдер отримав неочікувану відповідь від простої співачки

— Довга історія, — ухильно сказала вона.

Їй не хотілося ні пояснень, ні запитань. Вона поспішила назад.

Коли Еліна повернулася до зали, за столом Раяна лишилося всього кілька людей: він сам, помічник Самір і один із друзів, який обговорював якусь велику угоду. Решта гостей уже розійшлися залою.

— Ваше ігристе, пане, — тихо сказала Еліна, ставлячи відерце на стіл.

— Відкоркуйте, будь ласка.

Вона вийняла пляшку, обтерла її білосніжним рушником і почала обережно знімати фольгу й дріт. За три місяці роботи в готелі вона проробляла це десятки, якщо не сотні разів. Рухи були звичними, точними.

Але цієї миті щось пішло не так.

Можливо, пляшку переохолодили. Можливо, тиск усередині виявився сильнішим, ніж зазвичай. А може, доля вирішила, що для одного вечора спокою забагато.

Коли Еліна почала обережно прокручувати пляшку, корок вилетів із різким хлопком. Пінний струмінь ударив убік і розхлюпався просто по бездоганному світлому одягу Раяна Дарвіша.

Час завмер.

Еліна застигла з пляшкою в руках. Перед очима розпливався мокрий слід, що розростався на тканині. Обличчя її зблідло, пальці затремтіли. У голові майнула одна думка: «Мене звільнять». За нею друга, страшніша: «Мені доведеться поїхати». А потім зовсім глуха: «Усе скінчено».

Раян повільно підвівся.

На його обличчі не було люті. Радше подив — ніби сам факт того, що сталося, не вкладався в його уявлення про світ, де навколо нього все має працювати ідеально.

Його друг і помічник завмерли. Залою пройшов ледь чутний шум. Багато хто помітив інцидент, але старанно робив вигляд, що дивиться в інший бік.

— Я… Вибачте, пане, — видихнула Еліна, ставлячи пляшку на стіл. — Це жахлива помилка. Я зараз…

— Тихіше, — сказав Раян.

Він дістав хустинку й промокнув пляму.

— Це всього лише ігристе. Не кров.

Його спокій налякав її сильніше за крик. Люди такого рівня не влаштовували сцен публічно. Вони просто робили один дзвінок — і чуже життя руйнувалося без шуму.

До столу майже бігом підійшла Міра. Вона була біліша за серветки, які сама ж перевіряла годину тому.

— Пане Дарвіш, прийміть наші найглибші вибачення. Це неприпустимо. Дівчину буде негайно відсторонено, ми…

— Зачекайте, — перебив він.

Потім подивився на Еліну.

— Ви нервуєте.

— Так, пане, — зізналася вона ледь чутно. — Дуже.

— Чому?

Запитання збило її з пантелику.

— Тому що я зіпсувала ваш вечір. Ваш одяг. Тому що…

— Тому що боїтеся втратити роботу, — закінчив він за неї.

Еліна мовчки опустила очі.

Раян повернувся до Міри.