Їхня донька зникла у 1998 році. через 20 років батько знайшов її щоденник — і остовпів

Побачила зошит на столі, налила собі кави й сіла навпроти. Вони помовчали. Потім Олександр сказав, що хоче з’їздити до Шкуратова.

Ніна підвела погляд. Вона не стала кричати й не стала переконувати. Просто спитала, навіщо.

Олександр пояснив: у щоденнику є речі, про які він раніше не знав. Подробиці про стосунки Ксенії з Костею, деталі, які можуть щось означати. Він хоче зрозуміти, чи бачив слідчий те саме в матеріалах справи, чи ці деталі пройшли повз.

Ніна довго тримала горнятко обома руками, дивлячись у стіл. Потім сказала лише одне: щоб він не тягнув її в це знову. Що вона своє вже відгорювала, і краще чи гірше від цього не стало, просто стало можливим жити.

Олександр кивнув. Сказав, що поїде сам. Шкуратов відчинив двері за хвилину після дзвінка, ніби не здивувався.

Може, й справді не здивувався. Олександр стояв на порозі із зошитом під пахвою і не відразу знайшов, що сказати. Шкуратов дивився на нього кілька секунд, потім мовчки відступив убік, пропускаючи всередину.

Квартира була невеликою й дуже тихою. Книжки на полицях, старий письмовий стіл біля вікна, на підвіконні горщик із геранню, яка явно давно не отримувала достатньо світла, але все одно вперто тягнулася до скла. Шкуратов указав на стілець біля столу й сам сів навпроти.

Спитав, що сталося. Олександр виклав зошит на стіл і пояснив коротко, без зайвих слів. Знайшов учора.

Щоденник Ксенії, 98-й рік. Там є записи про Костю Лебедєва: ревнощі, стеження, контроль. Речі, які тоді могли бути важливими.

Шкуратов узяв зошит, розгорнув, почав гортати. Він читав повільно, не поспішаючи. Олександр дивився на його обличчя й намагався зрозуміти, що там відбувається, але Шкуратов умів тримати обличчя не гірше за Ніну.

Лише один раз, на якійсь сторінці, він ледь зсунув брови. Потім закрив зошит і поклав його назад на стіл. По Кості Лебедєву вони працювали щільно, сказав він.

Три допити, перевірка пересувань, опитування сусідів і однокурсників. Алібі трималося на одному свідкові — Сергієві Мухіну, приятелі з технікуму. Шкуратов тоді не вірив цьому алібі, але нічого конкретного проти Кості в них не було.

Ні доказів, ні суперечностей у свідченнях, ні свідків, які бачили б його поруч із Ксенією того вечора. Справа зависла. Олександр спитав прямо: слідчий тоді був упевнений, що це Костя?

Шкуратов помовчав. Потім сказав те, що Олександр запам’ятав слово в слово, бо ця фраза впала важко й незручно, як камінь на рівному місці. Він сказав, що вони, найімовірніше, дивилися не туди.

Олександр не відразу зрозумів. Перепитав. Шкуратов підвів погляд, прямо, без звичного зміщення вбік, і повторив.

Вони працювали по Кості, бо він був очевидним. Молодий, ревнивий, із хитким алібі, колишній хлопець. Це стандартна логіка.

Але в стандартній логіці є слабке місце: вона не помічає того, що не впадає в око. Олександр спитав, що він має на увазі. Шкуратов не відповів прямо.

Сказав лише, що в справі був один момент, який тоді не опрацювали так, як варто було б. Анонімна записка, що надійшла до відділку через два тижні після зникнення Ксенії. У ній вказувалося на Костю, конкретно, з деталями.

Записку опрацювали, перевірили, вона не дала нічого нового, і її відклали. Але сам факт цієї записки: хто її написав, навіщо, звідки в аноніма були такі подробиці — так і залишився без відповіді. Олександр сидів і дивився на слідчого….