Юля зникла без сліду, а за п’ять років про неї раптом нагадало дивне повідомлення
З молодшим сином він теж був близький, але з Мариною зв’язок виходив особливий. Можливо, тому що він давно мріяв про доньку. Можливо, тому що бачив у ній розум, уважність, бажання зрозуміти, як улаштований світ. Для Оксани підозри на адресу Тараса були болючими ще й тому, що вони перевертали найсвітлішу частину сімейного життя. Вона бачила не суворого батька, готового зламати долю дитини заради власних амбіцій, а людину, яка пишалася донькою, сперечалася з нею про майбутнє, але любила так, що після її зникнення ніби постаріла одразу на багато років.
Була й ще одна особиста версія, про яку Оксана не могла не думати. Вона стосувалася минулого життя Тараса. Коли вони познайомилися, він був одружений. У нього була родина, пасинок і спільна дитина. Тарас приїхав до їхнього міста по роботі, зустрів Оксану, і між ними виникло почуття, якому вони спершу намагалися опиратися. Але з часом він вирішив піти з попередньої родини, хоча й далі допомагав дітям.
Розставання, за словами Оксани, було важким. Колишня дружина довго не хотіла давати розлучення, приїжджала, влаштовувала скандали. Навіть коли Марина підросла, ця жінка, як стверджувала Оксана, якимось чином дізналася її номер і почала телефонувати. Вона казала дівчинці, що батько поганий, що він покинув одну родину і покине іншу. Марина після таких розмов плакала, але не відразу розповіла матері, що дзвінки повторювалися. Коли Оксана дізналася, вона різко це припинила й попередила: якщо тиск на дитину не припиниться, вона звернеться до правоохоронців.
Тому в перші дні після зникнення думка про колишню дружину Тараса прийшла їй майже сама собою. Ображена жінка, давні ревнощі, біль, бажання покарати — у житті, як казала Оксана, буває не менше страшного, ніж у кіно. Їй здавалося можливим, що дівчинку могли вивезти не заради вбивства, а щоб завдати родині болю, помститися, налякати.
Ця думка була жахливою, але в ній для матері лишалася крихітна надія. Якщо це помста, якщо Марину сховали, якщо її вивезли живою, значить, її можна повернути. Набагато страшніше було думати про випадкового злочинця, який не залишив би шансів. Тому Оксана перебирала минулі конфлікти, дзвінки, старі погрози, образи, все, що коли-небудь стосувалося їхньої родини. Їй здавалося: відповідь має бути десь там, у людських стосунках, у старому болю, у чиїйсь ненависті, яка одного разу могла перейти межу.
Ця версія перепліталася ще з однією дивною деталлю. У минулому колишня дружина Тараса сама пережила викрадення: її вивіз чоловік до далекої країни, від нього вона народила дитину, а потім, за розповідями, втекла. І саме приблизно в той час, коли зникла Марина, той чоловік знову з’явився: хотів, щоб уже дорослий син узяв його прізвище. Оксана припускала найстрашніше: а раптом колишня дружина могла домовитися з ним, попросити допомогти «провчити» Марину, налякати родину, використати людину, яка колись уже вчинила подібне. Це були лише думки матері, народжені відчаєм і уривками біографії. Слідство, за її словами, майже не розвивало цей напрям. Жінку кілька разів опитали, але серйозної лінії з цього не вийшло.
Для стороннього така версія могла здатися надто заплутаною, майже неймовірною. Але коли дитина зникає без сліду, мати починає перевіряти не лише прямі дороги, а й найтемніші закутки минулого. Вона згадує всі образи, всі дзвінки, всі слова, сказані колись у роздратуванні. Оксана не стверджувала, що саме там прихована правда. Вона казала лише, що не могла не розповісти слідству про все, що тривожило її серце. І досі їй боляче від думки, що якісь напрями могли бути опрацьовані не так глибоко, як хотілося б родині.
Тим часом пошуки не припинялися. Допомагали родичі, друзі, сусіди, колеги, просто небайдужі люди. Добровольців тоді було значно менше, ніж тепер, організований пошуковий рух лише набирав сили. З обласного центру приїжджали кілька людей, які вже вміли координувати пошуки, друкувати орієнтування, розподіляти групи. Вони телефонували Оксані, просили приїжджати й до великого міста, розклеювати листівки там, розширювати територію. Пізніше, вже через роки, добровольці знову поверталися, привозили обладнання, прочісували ліси з тепловізорами, перевіряли величезні ділянки в радіусі багатьох кілометрів…
