Заблукавши в лісі, хлопчик побачив прив’язану до дерева вагітну жінку. Ця зустріч ПЕРЕВЕРНУЛА життя обох……

Скандал тривав так довго, що Міша почав побоюватися бійки. Лариса могла вдарити, якщо слів їй бракувало. Але цього разу все закінчилося інакше: чоловік пішов, а тітка лишилася на подвір’ї й плакала. Міша не намагався її втішати. Він знав: варто підійти, і весь її біль обрушиться на нього.

Наступного дня той самий чоловік з’явився знову. Знову почалися крики, погрози, звинувачення. Міша намагався не слухати. Уся ця доросла плутанина не мала для нього значення. Його думки поверталися до жінки з лісу. Він усе гадав, чи дісталася вона до безпечного місця, чи знайшла тих, хто захистить її, чи змогла відпочити без страху.

Коли до хати під’їхала машина, Міша відчув це раніше, ніж побачив. Він підвів голову. Автомобіль був не той, що приїздив з іншими машинами. І облич за склом він не розгледів. Але чомусь майже відразу зрозумів: це вона.

Лариса теж помітила машину й підвелася зі старого крісла.

— Це ще хто? — невдоволено кинула вона. — Що їм треба біля мого двору?

Дверцята відчинилися. З машини вийшла та сама молода жінка. Тепер вона виглядала зовсім інакше: обличчя посвітлішало, спина випросталась, очі стали яснішими. Утома ще лишалася, але в ній більше не було того безнадійного надлому, який Міша бачив у лісі.

Лариса примружилася.

— Вам що тут знадобилося?

— Я приїхала по Мішу, — спокійно сказала жінка.

Тітка спершу витріщилася на неї, потім коротко розсміялася. Сміх був злий, неприємний.

— Ото вже! Яка смілива. А тепер сідай назад і їдь, поки я тебе звідси не виволокла.

Вона демонстративно засукувала рукави, ніби й справді збиралася кинутися на вагітну жінку. Але в цю мить із машини вийшов кремезний чоловік. Він нічого не сказав, просто став поруч. Лариса відразу оцінила, що силою з ним не впорається, і відступила на крок. Але вхід на подвір’я все одно загородила собою.

— Дітей таким, як ти, довіряти не можна, — сказала молода жінка, і в її голосі з’явилася сталь. — Ти знущаєшся з хлопчика, тримаєш його тут заради виплат, не даєш учитися, змушуєш працювати, ніби він не дитина, а річ. Тобі самій не гидко?