Зглянувшись над побитим волоцюгою, заможна жінка дозволила йому переночувати у своїй лазні
Перед нею сидів зовсім перевтілений чоловік. Простий одяг її покійного чоловіка, правду кажучи, сидів на ньому мішкувато через худорлявість, але чисто вимиті й акуратно підстрижені борода та волосся цілком змінили його обличчя. Він спокійно й мовчки дивився на господиню, ніби чекаючи її реакції.
«Доброго ранку!» Марина розгублено поклала пакет на стіл і почала машинально виставляти з нього тарілки. «Вас просто не впізнати, а ми ж навіть не представилися вчора. Я Марина. Як вас звати? Вам є куди йти? Родичі? Де ви живете? Якщо в місті, то я підвезу». Чоловік сумно всміхнувся, і в його очах майнула тінь. Він був не надто багатослівний.
«Я не пам’ятаю свого імені. Мабуть, якісь проблеми з головою. Наші на вулиці кликали мене “Лісовиком”. Сміялися з мого дикого вигляду, ніби я з-під землі виліз, із лісу вийшов». Марина розпитала його докладніше й із плутаних відповідей зрозуміла, що цей нещасний мало що пам’ятає про своє минуле й погано орієнтується в теперішньому. Він не знав, як опинився на вулиці, а його домівкою був підземний тепловий колектор.
Жінка задумливо прикусила губу. Похмуре прізвисько видалося їй невідповідним для цього тепер уже охайного чоловіка. «Ні, ніякий ви не Лісовик. Давайте я називатиму вас Леонідом, принаймні поки ви тут». Вона рішуче хитнула головою. «Ви поснідайте, а я зачекаю. Потім відвезу вас до міста».
Чоловік слухняно взявся їсти, час від часу поглядаючи у вікно. «Дивлюся, у вас на подвір’ї давно не прибирано. Помітив, що ворота скрегочуть, огорожа зовсім облупилася. І цей місток над струмком майже розвалився. Я б привів усе це до ладу, якщо дозволите. Ви мені добро. Я вам добро». Марина подивилася крізь трохи мутнувате скло на подвір’я й замислилася.
А волоцюга ж має рацію. Після смерті чоловіка ділянка поступово занепадала. У неї самої через постійну зайнятість у салонах вічно не доходили руки до впорядкування будинку й подвір’я.
А цей випадковий гість, попри свою небагатослівність, здавалося, пропонував допомогу від щирого серця. «Гаразд, Леоніде, давайте спробуємо». Марина постаралася надати голосу строгості, як часто робила на переговорах.
«Але відразу попереджаю: будинок буде замкнений і поставлений на сигналізацію. За ворота теж виходити не треба. І майте на увазі, що камери відеоспостереження фіксують абсолютно все. Я можу стежити за вами з телефона».
Леонід спокійно вислухав її умови й лише розуміюче кивнув. «Усе справедливо, господине. Порушувати ваших правил не стану. Із чого почати?»
Марина провела його до підсобки, де зберігався садовий реманент, і вручила мітлу та граблі. «Підмітайте поки що. І спробуйте порахувати, скільки й чого потрібно, щоб зачистити й пофарбувати огорожу та ворота. Увечері я повернуся, і ми обговоримо ваш кошторис. Домовилися?»
«Домовилися», — чемно відповів чоловік і помахав їй рукою. «Гарного дня, Марино».
Тривожачись, як там гість, Марина повернулася додому раніше. Вийшовши з машини, вона зупинилася, вперши руки в боки…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
