Жінка повірила в смертельний діагноз, аж поки випадково не почула розмову чоловіка про його справжній план
Наталія дивилася на чоловіка, з яким прожила 15 років. Раніше вона знала, як він морщиться від холодного повітря, шукає окуляри, що лежать перед ним, і залишає недопиту каву біля ноутбука. Тепер навпроти стояла людина, яка вирішила знищити її без зброї.
Йому вистачило чужого аналізу, лікарської печатки і страху перед смертю. Коваль запитав: «Ви встигли підписати якісь документи?» Наталія відповіла: «Ні». До підпису справа не дійшла.
«Вам передавали ліки?» Вона показала запечатані пакети, призначення і висновки незалежної лабораторії. «Таблетки приносили чоловік і лікар. Вадим змушував приймати подвійну дозу, забирав телефон і замикав спальню».
«Брешеш!» — крикнув він. «Я дбав про тебе». Наталія повернулася до нього.
«Турбота не вимагає продати підприємство втричі дешевше, віддати ключі до реєстрації і переказати гроші невідомій компанії». — «Угоди немає. Отже, немає і збитків».
Марина спокійно відповіла: «Юридичну оцінку дадуть не учасники розмови». Працівники почали фіксувати документи й електронні пристрої.
За дверима почувся рух, але Коваль підняв долоню, і працівник лишився в коридорі. Пізніше Наталія зрозуміла, що зустріч була лише однією частиною перевірки. Ніхто не планував збирати всіх підозрюваних у її кабінеті заради красивого викриття.
Кожного перевіряли там, де були документи, техніка і люди, здатні підтвердити окремий епізод. У той момент їй нічого не повідомили про клініку. Коваль не називав прізвищ, не переказував розмов колег і не обіцяв швидкого результату.
Він лише уточнив, де лежать оригінали призначень, хто мав доступ до домашньої теки і яким чином Наталія отримала копію нового висновку. Вадим раптом опустився на стілець. «Наташо, скажи їм, що ми просто сперечалися про продаж».
«Відклич заяву. Я поверну гроші, витрачені на звіти». — «А Світлані повернеш два місяці лікування?» Він відвів погляд.
«Я не знав, що лікар використає справжній діагноз». Інна засміялася. «Ти сам шукав пацієнтку без дорослих родичів».
«Савченко сказав, що в неї лише син». — «Замовкни. У мене є голосове повідомлення, де ти питаєш, чи можна прибрати її з бази».
Вадим рвонувся до неї, однак працівник поліції зупинив його і зажадав зберігати спокій. Наталія зняла обручку. Метал залишив на пальці світлу смужку.
Вона поклала каблучку поруч із трьома ручками. «Подивися на мене, Вадиме». Він підвів голову.
«Навіщо? Ти завжди ставила фабрику вище за мене». — «Я довірила тобі фінанси, посаду і доступ до рахунків». — «Але останнє слово лишалося за тобою. Будь-який майстер бачив у мені чоловіка господині». — «Тому ти вирішив забрати підприємство?» — «Я хотів отримати те, що заслужив». — «Що саме? Землю купив батько».
«Виробництво зберегли робітники. Гроші заробили цехи. Навіть підготовку до обману ти оплатив із фабричної каси».
«Я був твоєю сім’єю». — «Був. Ти скористався моєю довірою».
«Ти обміняв мою довіру на ділянку, яка ніколи не стане твоєю». Наталію попросили пройти до сусіднього кабінету для пояснень. Марина сіла поруч.
Крізь скло було видно, як Вадим щось доводив Ковалю, а Інна відповідала на запитання іншого працівника. «Ви витримали», — сказала Гордієнко. «Поки Світлана в лікарні, перемоги немає». — «Їй почали лікування». — «Запізно». — «Лікарі ще не втратили надії».
Пізно ввечері Наталія поїхала до готелю. Повертатися до квартири вона не збиралася. Марина принесла одяг, який Наталія зібрала заздалегідь, і нагадала, що решту речей пізніше заберуть при свідках…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
