Звичайний знімок бійця на прохідній обернувся справжнім шоком. Коли волонтерка почала розглядати фото в себе вдома

Надвечір Олену почало трусити. Вона поставила Паші суп, забула ложку, потім знайшла її в хлібниці. О пів на шосту прийшло повідомлення від Артема: «Чекаю на рішення. Не ускладнюй». Слідом друге: «Ігор каже, ти починаєш обмовляти. Це погана ідея». Отже, вони розмовляли. Отже, це була не помилка.

Коли Артем зателефонував, Олена сказала: — Я не підпишу розписку. І подам заяву сама.

— Знімок нічого не доводить, — м’яко відповів він. — А документи з твоїм підписом доводять багато. Подумай про дитину.

— Усі тільки про неї й говорять, коли хочуть змусити мене мовчати.

Уночі Паша прийшов на кухню, де Олена розкладала папери. — Тато написав, що ти не відпускаєш мене до нього, бо боїшся правди.

Їй хотілося сказати: «Твій батько бреше». Але не можна було розривати дитину навпіл ще дужче.

— Паш, дорослі інколи роблять погані речі. Навіть ті, кого ми любимо. Я не хочу, щоб ти обирав. Я хочу, щоб ти знав: я боротимуся чесно.

— А якщо тобі не повірять?

Вона не знала, що відповісти. Тільки погладила його по волоссю, і він не відсахнувся.

Вранці Олена поїхала до фонду. Степанович, охоронець на вході, знітився: — Мене попередили, щоб не пускав.

— Мені потрібен блокнот із телефонами підопічних.

— Не можу, доню. Роботу втрачу.

Вона вже йшла, коли зі складу вийшла Настя. Не дивлячись на Олену, сунула їй у кишеню складений аркуш. На вулиці Олена розгорнула папірець: «Не дзвони. Вони перевіряли мій телефон. Фургон вів Ігор. Світлана віддала йому синю папку. У Артема в кабінеті чорний реєстратор від воріт, він зняв його після твого відходу. Водій Костя того дня хворів. Бережи фото». Олена притисла аркуш до грудей. Потім побачила, як із службових дверей виходить Ігор…