Звичайний знімок бійця на прохідній обернувся справжнім шоком. Коли волонтерка почала розглядати фото в себе вдома

Він ішов поруч зі Світланою Павлівною. Побачивши Олену, відразу потемнів на обличчі.

— Видали знімок, — сказав він, відвівши її вбік. — Підпиши папір. Я допоможу домовитися, щоб сума була меншою.

— Яка щедрість.

— Інакше я подам на визначення місця проживання Паші зі мною. Скажу, що в тебе борги, кримінальна історія, нестабільний стан. І з квартирою твоєї мами обережніше. Коли в людини борги, багато що можна оскаржити.

Олена похолола. Після смерті батька Тамара Іванівна вирішила оформити дарчу на доньку, щоб Ігор ніколи не міг тиснути на них через Пашу. Документи лежали в нотаріуса, підписання було призначене за три дні.

— Звідки ти знаєш про квартиру?

Ігор усміхнувся: — Світ тісний.

Удома з’ясувалося, що нотаріусу вже телефонували. Працівниця за стійкою сухо повідомила: оформлення краще перенести, бо надійшла інформація про тиск на літнього власника. Тамара Іванівна схопилася за груди. Лікар швидкої зробив укол і велів уникати стресів. Олена ледь не розсміялася: уникати стресів було так само реально, як наказати снігу падати вгору.

Надвечір прийшла сусідка Валентина, вчителька на пенсії, з банкою варення й старим телефоном.

— Я чула, як твій колишній із якимось чоловіком на майданчику говорив. У мене вічко записує, син поставив.

На записі Ігор стояв біля дверей Олени з Артемом. Ігор казав: «Спочатку вона підпише борг, потім мати злякається й скасує дарчу. Головне — натиснути через школу». Артем відповідав тихіше, але одна фраза звучала виразно: «Мені потрібен крайній до перевірки, а тобі — квартира, тож не починай жаліти». Олена слухала, і в неї німіли губи. Ось воно. Не все, але достатньо, щоб темрява перестала бути безіменною…