Артем мріяв блиснути перед колишньою на зустрічі випускників

Майже тиждень Артем займався з Мариною, готував її до іспитів. Їй навіть часом здавалося, що він хвилюється більше, ніж вона. Це її дуже веселило. Щоправда, вона поводилася трохи стриманіше. Уважно його слухала, виконувала все, що він казав, розуміла, що все це серйозно, і якщо вона не вступить цього року, то це буде ганьба й усі однокласники просто її засміють.

Але водночас вона думала ще про одну річ. Артем дуже змінився. Він уже не намагався, обійнявши її, притиснути до себе, як було раніше. Поводився з нею по-дружньому, але близько не підходив і тримав себе в руках. Їй би начебто радіти, але, навпаки, це її напружувало. І вона будь-що вирішила повернути колишні стосунки з Артемом.

Поки що Марина не стала говорити з ним на цю тему. Вирішила, що після іспитів покличе його кудись нібито відзначити її вступ. Вона була просто впевнена, що вступить і заодно поговорить із ним про них. Вона поверне його, і вони знову будуть разом.

І Марина вступила. Радісна, зателефонувала Артемові й запросила його посидіти в кафе та відзначити її успіх. І, звісно ж, успіх Артема.

— Якби не ти, Тьомо, я б точно все завалила. Ти мені дуже допоміг. Я щаслива, що ти поруч зі мною. То ти приїдеш?

— Звісно.

Вона чула, що він теж радий за неї.

— О котрій зустрінемося?

— Давай годині о п’ятій. У нашому з тобою кафе.

— Добре.

Артем погодився, і вона радісно побігла вибирати сукню, в якій піде на зустріч. У неї голова йшла обертом від радості. Вона досі не могла повірити в те, що вступила, до того ж сама, без татової допомоги. Переповнена гордістю за себе, вона вирішила зателефонувати батькам, які досі були на дачі, щоб повідомити цю радісну новину.

Батьки були шоковані, але задоволені й сказали, що приїдуть, аби відзначити таку новину. Та вона сказала, що відзначати не збирається і що через пару днів сама приїде до них на дачу. Вони погодилися її дочекатися. При цьому додали, що накриють приголомшливий стіл, щоб їхня донечка залишилася задоволена.

Вони зустрілися в кафе рівно о 5 годині. Марина не стала запізнюватися, як робила це зазвичай. Вирішила, що не варто дратувати Артема, бо він усе-таки допоміг їй зі вступом. Вони зробили замовлення, взялися базікати про дрібниці. Артем розповів, що відразу після того, як склав іспити й вступив, поїхав до батьків на дачу, щоб допомогти батькові з прибудовою.

— Я б хотів, щоб вони поїхали на море. Вони вирішили провести свою відпустку на дачі й усі гроші, які відкладали, витратили на прибудову. У нас дачка маленька, от батько й вирішив її розширити. Кажуть, що, коли вийдуть на пенсію, то квартиру залишать мені, а самі житимуть на дачі.

— Мої теж городники, і дня не можуть прожити, щоб не покопирсатися на городі.

— Знаєш, у мене так само. Щоправда, вони туди більше від міської метушні їдуть. На городі, на відміну від твоїх, копирсатися не люблять. Тож у цьому ми з тобою схожі. Наші батьки люблять посидіти на дачі, а я от туди їздити не люблю. Мені там не подобається. Я все-таки міська дівчина. Місто мене влаштовує набагато більше, ніж якась дача. Але я все-таки пообіцяла їм приїхати на пару днів, бо вони без мене там зовсім занудьгували.

— Так, я теж повернуся завтра. Нам треба все доробити, бо у батьків закінчується відпустка, тож треба допомогти.

— Уже завтра? — розчаровано протягнула Марина.

Артем уважно подивився на неї, але нічого не сказав. Він пив сік і дивився навсібіч. Вона думала, як почати розмову й дізнатися, що Артем до неї відчуває, якось підштовхнути його до того, щоб він запропонував знову зустрічатися.

Їм принесли замовлені страви. Вони знову почали розмовляти, і знову на відсторонені теми. Артем розповів, як сам вступав, як хвилювався, як йому стало легко після того, як його зарахували. Марина теж розповіла про те, як хвилювалася. Думала, що все провалить, бо все те, що вони вчили, просто вилетіло в неї з голови. Потім згадали однокласників, смішні історії, які траплялися з ними в школі, та вчителів…