Чоловік зажадав замовити дорогий обід для своєї матері коштом дружини, але один документ швидко змінив розмову

— Від сьогодні Олег і ти, Оксано, маєте звертатися до мене виключно на «ви». І бажано на ім’я та по батькові. Я тепер не просто ваша мати й свекруха. Я — обличчя компанії, генеральний директор.

Галина Петрівна стояла посеред кухні у квартирі невістки, розкинувши руки так, ніби збиралася обійняти всю земну кулю.

На її шиї красувався новий шовковий шарф неприродно-помаранчевого кольору, зав’язаний тугим вузлом, що робило її схожою на настовбурченого індика перед виставкою досягнень сільського господарства в агрофірмі «Малі Кабани». Вона задерла підборіддя, і її масивна брошка у вигляді бабки грізно зблиснула скельцями з люстровим покриттям. Оксана мовчки перевернула сирник на пательні.

Олія зашипіла, бризнувши золотою краплею на плиту.

— Вітаю! — сухо сказала невістка, не відриваючи погляду від рум’яної скоринки. — А куди, перепрошую, подівся ваш попередній генеральний, той прищавий хлопчик після університету?

Галина Петрівна по-царськи відмахнулася, ледь не змахнувши зі столу сільничку.

— Жодної поваги до правил субординації, Оксано. Той хлопчик виявився некомпетентним. Він пропрацював лише день і втік, а засновники розгледіли мій потенціал. Тридцять років я сиділа в бухгалтерії, зводила дебет із кредитом, вбивала накладні, і ось вона, нагорода за вірність. Вони так і сказали: «Галино Петрівно, тільки ви можете очолити цей корабель». Оклад підняли аж на п’ять тисяч. Тепер у мене особистий кабінет, кулер із водою просто біля столу, право підпису й печатка.

Олег, який до цього моменту тихо жував бутерброд із докторською ковбасою, ледь не вдавився.

Його обличчя осяялося таким священним трепетом, ніби в їхню невелику кухню спустився ангел із золотою сурмою. Він упустив надкушений шматок хліба, підскочив зі стільця й кинувся обіймати матір.

— Мамусю, та ти що! Та це ж рівень, це ж статус. Я завжди знав, що в тобі дрімає геніальний управлінець.

Олежик сяяв, як начищений мідний таз.

Оксана хмикнула, акуратно переклала сирники на тарілку, вимкнула конфорку й повернулася до родичів.

Вона працювала фахівчинею з оцінювання фінансових ризиків. Усе її життя складалося з вивчення цифр, перевірки контрагентів і пошуку того самого дрібного шрифту в договорах, який зазвичай залишає неуважних людей без штанів. Для свекрухи ж Оксана була просто якоюсь рахівницею, яка перекладає папірці й псує зір за монітором.

Галина Петрівна акуратно відсторонила сина, поправила комір своєї дешевої синтетичної блузки й видала головне:

— На честь мого призначення цієї п’ятниці відбудеться урочистий прийом. Тут, у вас.

Оксана підняла брову так високо, що вона ледь не сховалася під чубчиком.

— А чому не в ресторані, раз ви тепер генеральний директор?

Свекруха поблажливо всміхнулася, оголивши дрібні зуби.

— Ой, у ресторані надто гамірно. Генеральні директори цінують приватність. До того ж це сімейне свято. Олеже, сину, святкування має відповідати моєму новому становищу. Замов доставку із «Золотого улову». Я хочу осетрину під ікорним соусом. І щоб риба була цілою, із зеленню в зябрах. Жодних ваших цих ролів із водоростей чи, боронь Боже, бургерів або піци.

Олег закивав так енергійно, що, будь його голова електростанцією, могла б освітити весь їхній великий спальний район.

— Звісно, мамо, тобто Галино Петрівно, усе організуємо в найкращому вигляді.

Оксана примружилася.

«Золотий улов» був найпафоснішим закладом у їхньому місті. Там навіть зубочистки подавали на срібних блюдцях. Одна порція їхньої фірмової осетрини коштувала стільки, скільки звичайна родина витрачає на продукти за тиждень.

— І хто ж оплачує цей рибний фестиваль? — рівним голосом поцікавилася Оксана, витираючи руки паперовим рушником.

Олег подивився на дружину зі щирим нерозумінням, ніби вона щойно запропонувала йому з’їсти кота.

— Оксан, ну ти чого? У мене ж до авансу ще десять днів, а ти днями премію отримала. От і організуєш. Це ж для мами…