Бабуся знайшла в лісі візочок… А те, що було всередині, змінило її життя назавжди

Двадцять років тому в цьому домі ще жила Оксана. Вісімнадцятирічна, вродлива до злості, з косою до пояса й з таким вогнем в очах, що сільські парубки мліли. І той самий вогонь гнав її звідси геть, із глушини, від глини, від корів, від матері з її вічними горщиками.

— Не хочу я все життя в багнюці колупатися! — кричала вона. — Не хочу, як ти, руки бруднити! У місті люди живуть по-людськи!

І поїхала. Розсварившись із матір’ю вщент, грюкнувши дверима так, що затремтіли на полицях іграшки, поїхала в місто.

Вступати, влаштовуватися, жити по-людськи. І майже не писала. Раз на рік листівка до Нового року, потім і листівки перестали приходити.

Ганна Богданівна знала тільки, що дочка десь там, у великому місті, начебто при ділі, начебто не бідує. І все. Коли Оксана їхала, мати, всупереч гордості, всупереч образі, сунула їй у сумку вузлик із пирогами.

І — стара згадала це зараз так ясно, ніби вчора, — сунула туди ж глиняного коника своєї роботи.

— На щастя! — сказала. — Щоб дороги додому не забула.

А Оксана пирхнула, але взяла. Ганна Богданівна сиділа на печі в темряві, і серце в неї калатало так, що ставало боляче. Не може бути.

Збіг. Мало вона тих коників надарувала та напродавала. Мало їх розійшлося по світу.

І все ж. Вона не дозволила собі додумати цю думку до кінця. Надто страшно було її додумувати.

Вона сховала коника назад під подушку, лягла й до світанку дивилася в темну стелю, слухаючи вітер. Уранці вони з Олесею поїхали в район. Дівчинка була жива.

Її відігріли, відкапали, обстежили. І крім переохолодження та легкої недоношеності нічого лихого не знайшли.

— Здоровенька! — сказала молода лікарка. — Міцна дівчинка. Пощастило їй, що підібрали вчасно. Ще б година-друга в лісі, і не врятували б.

Ганну Богданівну до неї не пустили. Не рідня, мовляв, прав не маєте. І стара стояла в коридорі дитячого відділення за скляними дверима й здалеку дивилася, як у ліжечку за тими дверима спить крихітний загорнутий клубочок, заради якого вона вночі бігла через болото і який був їй ніким…