Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

Перед самими пологами Валентину виписали й перевезли до квартири Павла та Марти. Вона була слабка, схудла, майже не схожа на колишню владну жінку, яка колись увійшла в кафе в дешевому костюмі, щоб принизити чужу родину. Коли Марту повезли в пологовий, Валентина разом із її матір’ю готувала дитячі речі, перекладала крихітні ковдрочки, плакала потай і боялася зізнатися, що вперше за багато місяців почувається не зайвою.

Марта повернулася додому з двома малюками. У квартирі стало шумно, тісно, радісно. Валентина довго стояла біля дверей кімнати, потім підійшла до невістки й обережно обійняла її.

— Дякую тобі, доню, — прошепотіла вона. — За турботу, за терпіння… Я була до тебе несправедлива. Думала про тебе погано, а ти виявилася ближчою за багатьох рідних. Тільки завдяки тобі я знову піднялася.

Марта всміхнулася втомлено, але світло.

— Хіба ми чужі? Ви мама мого чоловіка. Отже, ви частина нашої родини.

Вона вклала їй на руки одного з онуків, і Валентина, боячись незграбно поворухнутися, притисла дитину до себе. В ту мить їй стало соромно за колишні слова, за страхи, за гординю, якою вона так довго прикривала власне минуле.

Повернути колишню справу не вдалося. Та частину коштів усе ж вдалося відстояти, і Ігор Семенович вирішив почати заново — вже без колишньої самовпевненості. Минув рік. Одного дня повернувся Роман. Дружина кинула його, коли гроші скінчилися, і пішла до заможного іноземця. Батьки пробачили сина, але доступ до грошей перекрили. Тепер йому належало жити самому — без чужого захисту й без легких подарунків долі.