Батьки нареченого вирішили прикинутися бідняками й у такому вигляді прийшли на знайомство з родиною нареченої. Та подальші події стали для них цілковитою несподіванкою……

Ігор довго мовчав, потім заговорив уривчасто, ніби кожне слово давалося з трудом. Після їхньої сварки Валентина вирішила, що все майно має дістатися Романові. Але згодом передумала: все-таки Павло теж син, і позбавляти його всього було несправедливо. Роман сприйняв це як зраду. Його дружина підливала олії у вогонь, переконуючи, що батьки от-от залишать їх ні з чим. Урешті Роман учинив так, що в батька обвалилася справа: передав конкурентам клієнтів і важливі відомості за велику винагороду, а потім разом із дружиною виїхав за кордон.

— Ми втратили майже все, — глухо сказав Ігор. — Рахунки заблоковані, будинок забрали за борги. Твоя мати трималася, доки могла. А сьогодні… не витримала. Ми лишилися без даху над головою, Павле. Якщо вона виживе, їй навіть повертатися нікуди.

Павло слухав і відчував, як усередині зіштовхуються образа, жаль і розгубленість. Ці люди завдали йому болю, але перед ним сидів батько — зламаний і безпорадний.

Після розмови з лікарем він привіз Ігоря до себе.

— Житимеш у нас. Кімната є.

Марта зустріла свекра спокійно й тепло, без докорів. Вона принесла чай, застелила постіль, спитала, що треба передати в лікарню. Ігор Семенович дивився на неї так, ніби вперше бачив по-справжньому.

За тиждень Валентині стало трохи легше, і рідним дозволили навідувати її. Лікарі попередили: відновлення буде довгим. Марта одразу сказала, що допоможе. Попри важкий живіт, вона щодня приходила до свекрухи: годувала, поправляла подушки, допомагала вмитися, терпляче вислуховувала її мовчання. Іноді разом із нею приїздила мати Марти, беручи на себе те, з чим доньці вже було важко впоратися. Батько Марти тим часом допомагав шукати юриста й розбирався, як родині гідно вийти з історії з розореною справою…