Через багато років після зникнення відомого геолога в горах знайшли землянку, що приховувала несподівану таємницю

Чоловік підняв руку, захищаючись від світла.

— Не шуміть, — сказав він хрипко. — Схил чує.

У Сергія відвисла щелепа. Він хотів спитати хто ви, як ви, звідки, але замість цього вимовив:

— Миколо Сергійовичу?

Старий довго дивився на нього. Потім губи здригнулися.

— Сергійович… — повторив він, ніби пробував слово на смак. — Значить, іще пам’ятають.

За чотири години його виносили на ношах до машини рятувальників. Він пручався, коли хотіли забрати зошити.

— Не чіпати, — шепотів він. — Там вода. Там схема. Там усе.

— Візьмемо, візьмемо, — заспокоював його Сергій. — Нічого не залишимо.

— Папку… — Микола хапав його за рукав. — Синя стрічка. Де папка?

— Є папка.

— Марія… подзвоніть Марії.

Сергій опустив очі. Він знав, хто така Марія. У селищі всі знали.

— Подзвонимо дочці, Миколо Сергійовичу.

Старий заплющив очі.

— Лена, — прошепотів він. — Вона сердиться.

Олена приїхала до лікарні вночі. Їй подзвонили просто під час обходу. Спершу вона вирішила, що це чиясь жорстока помилка. Потім почула голос Сергія Бондаренка, якого знала з дитинства, і сіла на стілець посеред коридору, бо ноги перестали тримати.

— Живий? — спитала вона.

— Живий.

Вона не пам’ятала, як доїхала. У приймальному відділенні пахло антисептиком, мокрими куртками й дешевою кавою з автомата. Біля дверей палати стояв лікар, молодий, розгублений.

— Він украй виснажений, — сказав лікар. — Переохолодження старих тканин, наслідки переломів, хронічне запалення суглобів, проблеми з легенями. Психіка… важко сказати. Він прожив в ізоляції багато років. Потрібна обережність.

— Я лікарка, — сказала Олена. — Просто пустіть.

Вона увійшла й зупинилася.

На ліжку лежала людина, в якій вона не могла відразу впізнати батька. Маленький, висохлий, із запалими щоками. Бороду йому трохи підстригли, волосся прибрали. Під крапельницею його рука здавалася дерев’яною гілкою. Але на великому пальці був старий шрам від молотка — той самий, який вона в дитинстві торкала, коли боялася засинати.

Олена підійшла ближче.

— Тату.

Микола розплющив очі. Довго дивився, ніби вибирався з глибокого сну.

— Лена?