Чоловік думав, що зможе виправдатися, але дружина сказала лише одне слово — і в кімнаті стало тихо

Після роботи Олена зайшла до свекрухи й розповіла, що відбувається в квартирі. Тамара тільки хитала головою й затуляла рота долонею, а свекор сердито бурчав, що треба піти й як слід струснути сина.

— Не треба, — зупинила його Олена. — Нехай сам розуміє, на що перетворився.

— Ти ж мучишся, Оленко, — зітхнула Тамара.

Потім вона раптом сплеснула руками:

— Ніколи за ним такого не помічала! Це все, мабуть, у вас, чоловіків!

Свекор обурився:

— Ти чого це на мене переводиш?

— А що? Забув, як сам колись за одною бігав? Думаєш, я забула? Я тоді теж ревіла, скандалила, вікна ледь не повибивала, їй волосся тягала, на тебе жалілася всім підряд. Повернувся ж потім. Каявся, просив пробачення, мало не навколішки стояв. Діти маленькі були — от і пробачила.

Олена слухала й нічого не казала.

Коли вона повернулася додому, перед нею відкрилася картина, від якої всередині знову все заледенiло. Андрій лежав на дивані, Кіра вмостилася поруч, так і не переодягнувшись із ранку. Довкола валялися упаковки від чипсів, порожні пляшки з-під солодкої газованої води, коробки від піци. На кухні знову панував безлад.

Олена мовчки зібрала сміття у великий пакет, повернулася до кімнати й висипала все просто на диван.

— Я зараз вийду, — сказала вона рівно. — За пів години повернуся. Або ви стоїте біля дверей із речами, або залишаєтеся до ранку, але квартира буде чистою. Час пішов.

Вони вибрали друге.

Коли Олена повернулася, кухня блищала. Кіра сиділа з червоними очима, Андрій виглядав так, ніби його змусили виконати непосильну роботу.

Уранці Олена сказала: