Чоловік хотів закрити мокру тріщину в погребі, але за бетоном виявив джерело води, якого там не мало бути.

Андрій продовжив журнал спостережень. У вихідний майстерня мовчала, а струмінь не зник одразу: він слабшав майже добу. Після відкриття майстерні вода посилилася лише надвечір. Інженер пояснив затримку накопиченням: і прихована ємність, і насичена ґрунтова лінза могли віддавати воду повільно, тому один графік нічого не доводив.

Сергій приніс квадратний ключ засувки у двір. За положенням штока було видно, що засувка повністю відкрита, як і вимагала стара записка. Однак свіжа заглушка на кінці зовнішньої труби перекривала подальший вихід. Павло стверджував, що без неї брудна вода з траншеї пішла б назад у невідому порожнину.

Інженер заборонив знімати заглушку навмання. Якщо за стіною накопичився великий об’єм, повний прохід міг випустити воду надто швидко, розмити основу й перевантажити поглинальний колодязь. Для перевірки треба було спершу визначити рівень, підготувати ємності й відкривати злив дозовано. Відкрита засувка сама собою не означала вільного стоку.

Серед сухих паперів Марина знайшла конверт із фотографіями давнього ремонту. На першому знімку погріб був довшим: за широким прорізом під тканиною вгадувався округлий зелений бік. На другому кілька робітників укладали цеглу між бічними простінками. Третій, переданий батькові Павлом, показував ту саму зону вже засипаною щебенем.

Сергій довго розглядав третій знімок і зауважив, що край тканини й пляма на перемичці повторюють другий кадр. Щебінь міг лежати лише перед конструкцією, створюючи враження заповненої камери. На звороті батько написав: «Чому нова подача залишилася всередині?» У правому куті фотографії виднівся вицвілий сірий шланг.

Павло пояснив телефоном, що через шланг відкачували залишки води перед демонтажем. Його мали вийняти, але робітники могли забути. Сплющений старий рукав не доводив чинного підключення. Сергій погодився: якщо шланг перетиснуло засипкою, вода з майстерні не пройшла б; якщо порожнина лишилася вільною, він міг зберегти форму.

Інженер запропонував оглянути камеру через колишній верхній канал, що приймав дощову воду з даху. Ззовні від’єднали суху секцію труби й увели гнучкий трос із камерою. Через півтора метра об’єктив уперся в проіржавілу решітку. У вузьких просвітах миготіли вологий метал і білуватий наліт, але пройти далі камера фізично не могла.

— Решітку поки не чіпаємо, — сказав інженер. — Вона може утримувати відкладення. Спершу з’ясуємо, що є за заповненням і на якій висоті стоїть вода.

Запис зберегли цілком: на ньому не було резервуара, труби чи доказу подачі. Вологий метал міг належати старому кріпленню, про яке говорив Павло. І все ж сухий верхній канал закінчувався біля мокрої металевої поверхні, а не в щільній щебеневій засипці. Інженер позначив момент контакту й довжину троса: до зняття решітки огляд залишався обмеженим…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇