Чоловік хвалився матері, що зізнався мені в зраді, навіть не підозрюючи, що я вже все передбачила

— Саме так. — Максим гордо задер підборіддя. — До нотаріуса ми з мамою підемо наступного тижня. Але й дурневі зрозуміло, що ми єдині спадкоємці першої черги.

— Тож ця двокімнатна тепер моя. А мама у своїй однокімнатній залишиться. Батько там свою половину теж нам залишив.

— Усе наше, законне. Збирай валізи, і швидше. Даю тобі час до вечора.

— І тільки спробуй прихопити щось зайве. Тут усе майно моєї родини. — Максим розвернувся на п’ятах, копнув ногою табурет для більшої переконливості й подався до передпокою.

За хвилину грюкнули масивні дубові двері. Він помчав до своєї Наталочки, певен, що розтоптана дружина зараз почне рвати на собі волосся й заливати слізьми ламінат. Тиша в квартирі повисла рівно на десять секунд.

Ольга не плакала. Вона взагалі не мала схильності до безглуздих істерик. У неї була зовсім інша реакція на стрес.

Діяльна, прагматична. Її терпіння не було безмежним. Воно просто мало дуже чітку межу, яку Максим щойно переступив із грацією носорога на ковзанах.

Ольга підійшла до вікна, подивилася, як постать чоловіка в безглуздій пуховій куртці зникає за рогом будинку, і зателефонувала на роботу. Послалася на погане самопочуття й відпросилася на один день. Потім підійшла до старовинного секретера у вітальні.

Відчинила нижню шухляду, відсунула стос старих журналів. Там лежав плаский металевий бокс. Вставивши маленький ключ, вона відкинула кришку й дістала щільний документ із яскраво-синьою печаткою.

Провела пальцем по тиснених літерах. Усміхнулася. Віктор Павлович був людиною жорсткою, грубою, часом нестерпною, але дурнем він ніколи не був…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇