Чоловік оголосив про свій відхід до іншої просто за столом, але відповідь дружини виявилася для нього несподіваною

— повторив Денис глухо.

— Було сто вісімдесят. Віднімаємо.

Ольга затримала погляд на аркуші, хоча суму знала напам’ять.

— Залишається шістдесят шість тисяч.

Денис підвів голову. В очах на мить майнула слабка надія.

— Ну от, — сказав він, чіпляючись за цю цифру, як за край урвища. — Шістдесят шість — це гроші. Нормально. Проживу. Мілана зрозуміє. Просто… відпочинемо скромніше. Без зайвого шику.

— Мілана, — повторила Ольга майже лагідно. — Звісно. Я ледь не забула про Мілану. Ти ж уже купив квитки й оплатив готель?

Денис спробував повернути собі колишній вигляд.

— Оплатив. Усе оплачено. Тож поїздка відбудеться.

— З якої картки?

Він завмер.

Надія в очах згасла так швидко, ніби її задув протяг.

— З кредитної? З тієї, де великий ліміт? — уточнила Ольга.

Денис мовчав.

— Ти пам’ятаєш умови за нею? — спитала вона. — Ти зняв готівку в банкоматі. Частину суми — щоб дати Мілані на покупки. Решту оплатив через інтернет. Після зняття готівки пільговий період згорає. Відсотки починають нараховуватися одразу. Дуже неприємні відсотки.

Денис почав хапати ротом повітря.

Він справді забув. У той момент йому було важливо виглядати щедрим, упевненим, сильним. Хотілося кидати гроші легко, ніби вони нічого не важать. Хотілося, щоб Мілана дивилася на нього захоплено.

— Завтра спишуть мінімальний платіж за кредитною карткою, — сказала Ольга. — З урахуванням того, скільки ти витратив на красиву легенду про себе, це приблизно тридцять тисяч. Не оплатиш — штрафи, блокування, нові відсотки.

Вона записала останню суму.

— Мінус тридцять. Шістдесят шість мінус тридцять. Залишається тридцять шість тисяч.

Ольга підвелася.

Тепер вона стояла над столом, а Денис сидів, зсутулившись, маленький і розгублений. Раїса Андріївна дивилася на блокнот із жахом. Світлана притискала телефон до грудей, ніби той міг її захистити.

— Тридцять шість тисяч, Денисе. На місяць. На їжу. На пальне для твоєї машини, яка споживає забагато. На сигарети. На каву. На всі твої звички.

— А… — він ковтнув. — А як же виплати на дитину?