Чоловік повернувся з валізами, певний, що на нього чекають, але на кухні побачив несподіване

— Я подумала, — сказала Анна рівним голосом. — Забирайте Артема.

На тому кінці на мить зависла тиша, а потім Мілана видихнула так радісно, що Анна навіть заплющила очі.

— Ви серйозно?

— Сподіваюся, він буде щасливий, — з гіркотою промовила Анна. — Я роблю це заради нього.

Вона попросила Мілану приїхати по речі. Пояснила, що їй надто боляче обговорювати відхід із самим Артемом, і вона не хоче бачити, як він збирається. Заодно додала, що квартиру перед подальшими рішеннями треба звільнити.

— Я вже все склала, — сказала Анна. — Залишилося тільки забрати.

Мілана погодилася миттєво. Не минуло й години, як вона вже стояла біля дверей.

Коли дівчина побачила дві важкі валізи, її радість трохи померкла, але відступати було пізно. Вона вхопилася за ручки й з дивовижною рішучістю потягла їх до ліфта. Анна дивилася на неї й думала, що сила в закоханих жінок справді з’являється незвичайна. У старих переказах розповідали, як жінки виносили на собі з обложених фортець найдорожче. Мілана, схоже, теж була з таких: якби знадобилося, і самого Артема потягла б на плечах.

Щоправда, Анна підозрювала, що героїзму в цієї нової рятівниці надовго не вистачить…