Чоловік пояснив, навіщо оформлювати купівлю квартири як подарунок, але Оксана не залишила це питання в нотаріуса

Чоловік задоволено замружився, мов ситий кіт на сонечку, навіть не підозрюючи, що це сонце ось-ось упаде йому просто на голову.

Уночі Оксана спала напрочуд міцно. Жодних душевних терзань, жодних роздумів про те, «як же він міг». Чоловік, який намагається відібрати в жінки плоди її каторжної праці, автоматично перестає бути чоловіком і переходить до категорії «прикрої перешкоди». А перешкоди треба усувати швидко, не втрачаючи власної гідності.

Уранці вона вдяглася підкреслено строго. Темно-синій брючний костюм, гладенько зачесане волосся, мінімум макіяжу. Із дзеркала на неї дивилася доросла, впевнена жінка, чиї межі щойно намагалися проламати брудними чобітьми, але бетон виявився міцнішим за чоботи.

У нотаріальній конторі пахло папером, дорогою кавою й легкою напругою, яка завжди висить там, де люди ділять майно. Свекруха примчала раніше за всіх. Світлана Романівна сиділа на шкіряному диванчику в зоні очікування з таким гордим і урочистим виглядом, наче була благодійницею, що дарує непутящим родичам цілий родовий маєток. На ній був капелюшок, справжній фетровий капелюшок із невеликими крисами, який робив її голову схожою на дорогий абажур. Вітя метушився поруч. Він сяяв, як начищений мідний таз, постійно потирав руки й зазирав у скляні двері кабінету.

— Оксаночко! — гордо сповістила свекруха, коли невістка переступила поріг. — Ну нарешті, ми вже зачекалися. У мене після обіду вантажники замовлені. Час не жде. Гроші ж підготувала, рахунки перевірила, лімітів на переказ немає?

— Усе в цілковитому порядку, Світлано Романівно, — рівним голосом, який нічого не виражав, відповіла Оксана. — Не хвилюйтеся.

Секретарка, дівчина із суворим обличчям та ідеальною поставою, запросила їх до кабінету. За масивним дубовим столом сидів нотаріус Аркадій Михайлович, поважний чоловік в окулярах із роговою оправою, із сивиною на скронях і поглядом людини, яка за свою кар’єру надивилася на всяке. Перед ним рівною стопкою лежали підготовлені документи, бланки, які мали позбавити Оксану трьох із половиною мільйонів і залишити з діркою від бублика.

Родина розсілася за столом. Світлана Романівна відразу ж випнула груди й склала руки на колінах. Вітя закрутився на місці, передчуваючи мить тріумфу. Оксана сиділа скраю, поклавши свою сумочку на коліна. Спина пряма, обличчя як у статуї.

— Отже, панове, — почав Аркадій Михайлович, поправивши окуляри.

Його голос звучав глибоко й розмірено, як бій великого підлогового годинника.

— Ми зібралися тут для оформлення договору дарування об’єкта нерухомості. Уважно перевіряємо дані…