Чоловік пояснив, навіщо оформлювати купівлю квартири як подарунок, але Оксана не залишила це питання в нотаріуса

— Ох, Світлочко, усе, пакуєтеся? — проскрипіла сусідка, окидаючи поглядом безлад. — Не шкода хороми віддавати?

— Для сина нічого не шкода, Танечко. — Світлана Романівна взялася в боки, зображаючи матір-героїню. — Залишила їм гніздечко, нехай живуть і радіють.

— І почім нині таке гніздечко? — не відступалася прискіплива сусідка.

— Та я, можна сказати, задарма віддаю, за договором дарування на сина переоформлюю, — голосно заявила свекруха, скосивши очі на Оксану. — Суто символічно невістка мені свої копійки з рахунку зніме на ремонт будиночка в селі, та й усе. Ну, сім’я ж.

Тетяна Федорівна, хитро примружившись, подивилася на спокійну Оксану, потім на Світлану Романівну й промовила, розтягуючи слова:

— Ну-ну, дивись, Світлано, щоб твій договір дарування боком не виліз, сім’я-то — вона сім’я, та тільки гаманці в усіх із різної шкіри пошиті.

Свекруха обурено фиркнула й випровадила сусідку, грюкнувши дверима. Оксана цієї миті закінчила заклеювати коробочку скотчем. Стрічка затріщала гучно й різко, а всередині Оксани було тихо й холодно. Образа, звісно, шкреблася десь під ребрами, але була засунута в найдальший закуток свідомості. Зараз правив бал голий залізобетонний розрахунок. Вони хочуть пограти в юридичні хованки. Чудово, вона буде шукати.

Увечері того самого дня вдома Вітя поводився так, наче вже виграв у лотерею. Він розлігся на старому дивані, закинувши ноги на журнальний столик, і захоплено гортав сторінки інтернет-магазину на смартфоні.

— Оксано, слухай, а давай мені на нову тачку литі диски візьмемо, — мрійливо протягнув він, не відриваючи погляду від екрана.

— На яку нову тачку, Вітю? Твоєму седану десять років. У нього бампер на дроті тримається, — спокійно зауважила Оксана, перебираючи в шафі свої документи й складаючи їх у цупку водонепроникну теку.

— Ну знижку ж мама зробила величезну. Тобі зарплата прийде. Це ж сімейні гроші. Гульнемо. Я тут пригледів шиповану гуму. Коштує як дах від літака, зате вигляд має шикарний.

Логіка чоловіка була гнучкою, мов гумовий шланг. Коли йшлося про купівлю квартири, житло ставало винятково його власністю, щоб «так спокійніше». А от коли зайшла мова про її особисті гроші, вони миттєво стали спільними й сімейними. Оксана підійшла до дивана, подивилася на задоволену фізіономію чоловіка й лагідно поправила йому чубчик.

— Звісно, Вітенько, завтра все вирішимо в нотаріуса, а потім і покупки обговоримо…