Чоловік пояснив, навіщо оформлювати купівлю квартири як подарунок, але Оксана не залишила це питання в нотаріуса
Він монотонно зачитав адресу, паспортні дані й технічні характеристики квартири.
Кожне слово довго вібрувало в стінах кабінету. Світлана Романівна кивала в такт його читанню, наче слухала улюблену музику.
— Отже, — підсумував нотаріус, зчепивши пальці на столі, — Світлана Романівна безоплатно передає в дар своєму синові Віктору Андрійовичу двокімнатну квартиру. Договір дарування квартири від матері синові готовий. Світлано Романівно, будь ласка, ознайомтеся й підпишіть тут і тут. Вікторе, ви підписуєте тут, приймаючи дарунок. Оксано Сергіївно, ви присутні лише як дружина. Вашої згоди на цей правочин за законом не потрібно, оскільки майно переходить в особисту власність вашого чоловіка й спільно нажитим не вважатиметься.
Оксана прикрила очі на знак згоди. Свекруха схопила ручку так спритно, ніби боялася, що нотаріус передумає. Вона з гордістю розписалася на всіх примірниках, ставлячи розмашисті закарлюки. Потім ручка перекочувала до Віті, який зі щасливим сопінням вивів своє прізвище почерком першокласника. Папери були підписані, печатки готові опуститися на аркуші. Світлана Романівна переможно видихнула, повернулася до Оксани всім корпусом. Її обличчя розпливлося в якнайширшій поблажливій усмішці, від якої на щоках з’явилися глибокі складки.
— Ну все, Оксаночко, усе зроблено. Тепер діставай телефон і переказуй грошики зі свого рахунку мені на картку, як домовлялися, і поїдемо речі збирати.
Оксана неквапом розстебнула замочок своєї модної сумочки, дістала смартфон, розблокувала екран. У кабінеті повисла щільна, густа тиша, яку порушувало лише цокання настінного годинника. Вітя аж подався вперед, не зводячи очей із телефона дружини. Оксана спокійно відкрила банківський застосунок, де на екрані світилася гарна сума з великою кількістю нулів. Вона підвела очі, подивилася просто в зіниці свекрухи й цілком рівним, дзвінким голосом промовила:
— Світлано Романівно, а за що саме я маю переказувати вам гроші? За документами, які ви щойно підписали, ви безоплатно даруєте квартиру своєму синові. Ви ж самі наполягли, що це подарунок, а за подарунки, як відомо, грошей не платять. Це ваш особистий чудовий материнський презент Вітеньці. А до чого тут мої особисті заощадження?
Повітря в кабінеті миттю зникло, наче його викачали потужним насосом. Свекруха застигла з роззявленим ротом. Її щелепа відвисла так низько, що, здавалося, зараз удариться об стільницю. Очі Світлани Романівни стали круглими й витрішкуватими, як у глибоководної риби, яку різко витягли на поверхню. Вона захлинулася на вдиху, видала дивний клекіт і вичавила із себе:
— Як це — до чого? Що ти верзеш? Ми ж домовлялися, що ти платиш за квартиру своїми грошима. У нас була домовленість.
— Ми домовлялися, що я купую квартиру й вона стає нашою спільною, разом нажитою власністю, — так само спокійно й розважливо відповіла Оксана, не ховаючи телефона в сумку. — Я збиралася платити за те, чим володітиму, а купувати квартиру, яку оформлюють на Вітю за договором дарування, щоб у разі розлучення я залишилася ні з чим, я не наймалася. Ви самі хотіли обійти закон і зробити житло особистою власністю сина. Ви це зробили. Вітаю. Вітю, у тебе щедра мама…
