Чоловік сміявся разом із матір’ю, аж поки одне банківське сповіщення не змінило настрій обох

Оксана й справді рахувала гроші. Це було її роботою і її суттю. Саме ця звичка дозволила їй назбирати на простору двокімнатну квартиру, в якій ці двоє так вільготно господарювали.

Увечері того ж дня Оксана сиділа за ноутбуком, зводячи домашній бюджет. Вона любила порядок. В одній колонці — її дохід, вельми вражаючий для їхнього регіону.

В іншій — витрати. Окремий рядок — щомісячний автоплатіж, який ішов акурат на рахунок Галини Михайлівни. П’ятнадцять тисяч були позначені як «Вітаміни й масаж».

Цю традицію Оксана завела кілька років тому, коли свекруха поскаржилася на суглоби. Богдан тоді лише руками розвів, мовляв, грошей немає, кредит тисне. Оксана мовчки налаштувала переказ зі свого рахунку, вирішивши, що здоров’я літньої людини важливіше за дріб’язкові образи.

Галина Михайлівна сприймала ці гроші як належне. Ба більше, вона переконала себе, що це Богдан потай передає їй свої кровні через дружину, підтримує на старість. Розвіювати цю оману ніхто не став.

До кімнати ввалився Богдан. У руках він тримав довгу картонну коробку.

— Оксан, дивись, яку штуку урвав! — Він із палаючими очима витяг із коробки дивну хромовану трубу. — Насадка на вихлопну трубу. Звук буде, як у гоночного боліда. Ух, як заричить! Усього чотири з половиною тисячі.

— Я бачила сповіщення, — спокійно відповіла Оксана, не відриваючи погляду від монітора. — Дуже корисна річ. Особливо для машини, що стоїть у заторах. Ти краще скажи, що там за історія із завтрашнім банкетом? Твоя мама зібралася годувати своїх подруг ресторанною осетриною за твій рахунок?

Богдан відмахнувся, любовно поліруючи хромовану залізяку рукавом домашньої кофти.

— Та годі тобі, Оксан. Ну хоче мама перед бабами похизуватися. Нехай. Я замовив рибу в «Царському вилові». Привезуть гарячою просто до столу. Кур’єр із терміналом приїде, оплатимо по факту. Там цінник, звісно, кусається, але чого не зробиш заради мами.

— Оплатимо? — Оксана відкинулася на спинку стільця, зчепивши пальці в замок. — Ти маєш на увазі ту саму додаткову картку до мого рахунку, яку постійно носиш із собою?

Богдан закотив очі, зображаючи смертельну втому невизнаного генія.

— Оксан, ну не починай свою бухгалтерську волинку. Я тепер керівник, у мене імідж. Мені не можна економити на таких речах. Завтра прийдуть Людмила Степанівна і Тамара Григорівна. Вони ж по всьому місту рознесуть, якщо на столі дешеві сосиски побачать. Я потім із зарплати тобі все компенсую.

«Із якої зарплати, фантазере?» — подумала Оксана, але вголос нічого не сказала…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇