Чоловік сміявся разом із матір’ю, аж поки одне банківське сповіщення не змінило настрій обох

Вона натиснула клавішу збереження документа і закрила ноутбук.

Неділя обрушилася на квартиру ураганом. Із самого ранку Галина Михайлівна носилася кімнатами, як ужалена бджола. Вона рухала стільці, протирала кришталеві келихи, голосно командувала розстановкою тарілок.

— Оксано! — кричала вона з вітальні. — Чому серветки лежать не по феншую? Треба віялом розкладати. І прибери свої домашні капці з видного місця, вони псують інтер’єр. У нас сьогодні прийом високого рівня.

Оксана, вдягнена у зручні джинси й кашемірову водолазку, мовчки спостерігала за цим цирком. Вона сиділа на пуфику в коридорі, повільно попиваючи каву. Їй зовсім не хотілося втручатися.

Богдан до прийому причепурився. Він надягнув випрасувану сорочку і штани, що затісно обтягнули стегна, які роздалися від ситого життя, а потім щедро облився одеколоном, запах якого нагадував суміш хвойного освіжувача повітря і паленого цукру. Чоловік ходив квартирою, заклавши руки за спину, і тренував перед дзеркалом вираз обличчя успішного, але смертельно втомленого мільйонера.

До другої години дня почали прибувати гості. Квартира наповнилася запахами нудотних парфумів і корвалолу. Пані в оксамитових сукнях і масивних золотих сережках галасливо віталися, стягували осінні пальта й передавали Галині Михайлівні тортики в пластикових коробках.

— Ох, Галю, затишно ж як! — проспівала Тамара, огрядна жінка з фіолетовим відливом у волоссі, оглядаючи вітальню чіпким поглядом митника. — Квартирка, звісно, замаленька для такого начальника, як твій Богдан, але нічого, жити можна.

— Це тимчасовий варіант, — тут-таки відбила свекруха, демонструючи нещодавно поставлені вініри. — Богданчик уже придивляється до котеджу за містом. Але самі розумієте, такі суми зопалу не витрачають, треба все зважити.

Оксана, що стояла у дверях кухні, ледь не вдавилася кавою. Котедж. Її чоловік досі винен банку п’ятнадцять тисяч за торішню покупку литих дисків, а тут, виявляється, вони котедж придивляються.

Гості посідали, задзвеніли прибори. Оксана тихо зайняла вільний стілець скраю, ближче до виходу з кімнати. Їй зовсім не хотілося брати участь у світській бесіді, але вона чекала на головний номер програми. Богдан сидів на чолі столу.

Розправивши плечі, він сипав складними слівцями на кшталт «логістика поставок», «диверсифікація ринків» і «вектор розвитку кондитерської сфери». Подруги матері слухали його з роззявленими ротами, час від часу кидаючи косі погляди на Оксану.

— Як же тобі пощастило з ним, Оксаночко! — удавано зітхнула Людмила Степанівна, підчіплюючи на виделку шматок буженини. — Такий орел! Йому ж, мабуть, удома повноцінний відпочинок потрібен, а ти все зі своїми цифрами вовтузишся. Жінка має берегти домашнє вогнище, а не в калькулятор тицяти.

— Даю собі раду потроху.

Оксана ввічливо всміхнулася. Галина Михайлівна кинула на невістку застережливий погляд. Вона не любила, коли Оксана подавала голос. У її ідеальній картині світу невістка мала приносити їжу, мовчати й захоплюватися чоловіком.

Розмови стали гучнішими, жінки обговорили розсаду, ціни на комуналку і невістку Тамари, яка зовсім знахабніла й змушує сина мити посуд. І тут у передпокої пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇