Чоловік відвернувся від дружини після народження дитини. Але через двадцять років сталося те, що змінило все

Старий здригнувся. Потім несподівано опустився навколішки.

— Будь ласка… вислухайте мене, — попросив він. — Я знаю, що не маю права. Але я мушу сказати.

Марина мовчала. Микита стояв поруч, стискаючи кулаки.

Чоловіком виявився Ігор. Його голос зривався, коли він розповідав, що багато років тому його мати зізналася йому в давній зраді. Ще замолоду в неї був зв’язок із темношкірим чоловіком, і саме від нього, як з’ясувалося, народився Ігор. Ця правда пояснювала те, чому колись він відмовився прийняти в синові Марини власну кров.

— Ти дізнався про це давно? — спитав Микита, і в його голосі задзвеніла лють. — Коли?

Ігор опустив голову.

— Близько десяти років тому.

— Десять років? — Микита майже викрикнув ці слова. — Ти десять років знав, що звинуватив матір марно, і мовчав? Чому?

Ігор не одразу відповів. Бо справжнього виправдання в нього не було.

Після розлучення він жив так, ніби свобода була нагородою. Міняв жінок, проводив час у галасливих компаніях, витрачав гроші, не думаючи про майбутнє. Йому здавалося, що він зумів позбутися минулого, що Марина й дитина залишилися десь далеко, у житті, до якого він більше не має жодного стосунку.

П’ять років тому він одружився з молодою жінкою. Спочатку йому здавалося, що це нова удача, але невдовзі шлюб перетворився на муку. Дружина не любила його. Їй були потрібні лише його гроші й зручне життя. Постійні скандали, підозри й сварки руйнували його день за днем.

Проблеми вдома позначилися на роботі. Ігор став неуважним, дратівливим, почав припускатися помилок. Зрештою його звільнили.

А потім сталося те, що остаточно зламало його. Одного разу він пішов до бару, як робив це часто, щоб забутися хоча б на кілька годин. Коли повернувся додому, побачив порожні кімнати. Жінка, з якою він одружився, зникла, забравши майже все. Невдовзі на телефон почали надходити сповіщення про списання, і за короткий час від його коштів майже нічого не лишилося…