Чоловік відвернувся від дружини після народження дитини. Але через двадцять років сталося те, що змінило все

Марина обернулася. Артем стояв із тортом у руках і всміхався так, ніби сам ледве стримував хвилювання. Вона прикрила рот долонями, відчуваючи, як сльози знову підступають до очей.

— Дякую, — прошепотіла вона.

Він підійшов ближче, обійняв її і поцілував. Колеги зааплодували.

Коли настав час розрізати торт, ніж раптом натрапив на щось тверде. Марина здивовано подивилася на Артема, а він лише загадково всміхнувся. Вона обережно розрізала торт глибше й дістала маленьку коробочку.

Усередині лежала золота обручка.

Марина підвела очі — і побачила Артема на одному коліні.

— Марино, я кохаю тебе, — сказав він, і голос його здригнувся. — Я хочу прожити з тобою життя. Хочу бути поруч із тобою й Микитою, дбати про вас, захищати вас і радіти кожному дню разом. Ти вийдеш за мене?

Вона не одразу змогла відповісти. Сльози котилися по обличчю, але тепер це були не сльози болю. Вона кивнула.

— Так.

Артем надів обручку їй на палець, підвівся й поцілував її. Люди довкола аплодували, хтось крадькома витирав очі. Для Марини ця мить стала не просто початком нової сім’ї. Вона стала доказом того, що після зради життя не закінчується.

За три місяці вони одружилися.

Роки минали спокійно. Марина й Артем виховували Микиту з любов’ю і строгістю, намагаючись дати йому все необхідне: добру освіту, турботу, впевненість у собі. Артем ніколи не ділив його на «свого» й «чужого». Для нього Микита був сином — без застережень.

Хлопець ріс розумним, спостережливим і добрим. Він рано виявив інтерес до техніки, міг годинами розбирати старі пристрої, ставив запитання, на які дорослі не завжди одразу знаходили відповіді. У школі він навчався відмінно, потім вступив до вищого навчального закладу й обрав напрям, пов’язаний із комп’ютерними технологіями.

Після випуску Микиту швидко взяли до великої технологічної компанії. Йому запропонували хорошу посаду, житло, службову машину й гідну винагороду. Марина й Артем пишалися ним так сильно, що іноді не могли говорити про це без сліз…