Я кілька разів пояснила, кому належить автомобіль, однак свекруха почула мене лише після одного вчинку

— Отже, ключики передаси Олесеньці завтра вранці. У неї до другої пари в інституті. Неохота дитині в маршрутках труситися, — відкарбувала Лідія Степанівна тоном кондуктора, який упіймав зайця. Вона стояла посеред двору, уперши руки в боки.

Пальто на ній стовбурчилося, мов панцир розгніваної черепахи. Перед нею новенькими боками виблискувала вишнева іномарка, що ще пахла заводською гумою й поліроллю. Машина, заради якої Марина три роки відкладала кожну копійку зі змін, економила на відпустках і крутила домашню консервацію, щоб не витрачатися на магазинні смаколики.

Марина повільно зачинила водійські дверцята. Клацнула сигналізацією. Ключ звично ліг у кишеню куртки.

— Ви зараз, Лідіє Степанівно, якийсь жарт намагаєтеся зобразити? — Марина примружилася, дивлячись на свекруху. — Яка Олеся? Який інститут? Це моя машина!

— Твоя! — свекруха розтягнула голосну так, ніби пробувала на зуб тухлий лимон. — А Богданчик мій що, повз проходив? Ви в шлюбі. Отже, покупка спільна. А раз у мого сина прав зроду не було і за кермо він не сідає, значить, його половина автомобіля простоює. Музейний експонат, чи що? Рідну сестру возити нікому.

Богданчик, тридцятирічний здоровань із легкою щетиною та очима побитого спанієля, стояв трохи далі. Він уперто робив вигляд, що неймовірно захоплений вивченням тріщини на асфальті.

— Богдане! — Марина повернулася до чоловіка, ігноруючи гуркітливу свекруху. — Ти мамі що сказав? Чиї гроші ми сьогодні віднесли в автосалон?

Чоловік затравлено шморгнув носом, переступив з ноги на ногу й пробурмотів кудись собі в куртку:

— Ну, мої там теж є. Я ж тридцять тисяч із премії додав. На килимки. І на цю, як її, захист картера.

Марина голосно й коротко розсміялася. Звук вийшов такий, що сусідський рудий кіт, який спав на капоті старого седана, підхопився й утік у підворіття.

— Тридцять тисяч. Із півтора мільйона. — Марина кивнула, фіксуючи математичний факт. — Лідіє Степанівно, половина Богдана — це гумові килимки. Нехай Олеся приходить, забирає їх і їде на них в інститут. Як Аладдін. Ключі від машини я не дам…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇