Чоловік зажадав оплатити дорогі продукти для родичів, які приїжджають, але дружина відповіла зовсім не так, як він очікував

Богдан не промовив ні слова. Він розвернувся на місці з грацією робота, у якого сіла батарейка, і зашагав до дверей. Він навіть не глянув на матір. Ліміт терпіння, а головне, ліміт готівки був повністю вичерпаний.

— Ви куди? — істерично верескнула Лідія Степанівна, зрозумівши, що спонсор залишає будівлю. — Богдане, ти залишиш рідного брата голодним?

— Рідний брат — дорослий лоб, хай сам свою їжу оплачує, — похмуро кинув через плече Богдан, натягуючи куртку в передпокої. — Ти мої гроші спустила на масаж, от і їж свій масаж.

Металеві двері грюкнули. Богдан із Мариною збігли сходами.

У машині Богдан довго мовчав, вчепившись руками в кермо. Марина ввімкнула пічку, витягнула ноги й із комфортом прикрила очі.

— Замовимо піцу? Оплачу сама, — спокійно запропонувала вона.

Богдан хмикнув, і напруження відпустило його. Він завів мотор.

— Давай дві.

Тим часом у квартирі Лідії Степанівни розгорталася своя драма. Залишившись без фінансової підтримки молодшого сина, свекруха метушливо заметалася кімнатою.

— От же жлоб виріс, — бідкалася вона, ховаючи телефон. — І дружина в нього змія. Ну нічого, Тарасику, синочку. Я зараз макаронів зварю, у мене там пачка десь завалялася. Маслом поллємо, теж смачно.

Тарас, який від самого ранку мріяв про шматок нормального м’яса й терпів цей дурдом тільки заради обіцяного безплатного бенкету, повільно підвівся з-за столу. Голосно забурчав його порожній шлунок, вимагаючи справедливості.

Софія мовчки почала натягати на дітей куртки.

— Макарони я і вдома поїм, — похмуро сказав Тарас, дістаючи гаманець і перераховуючи готівку.

Йому було шкода грошей, але залишатися в цій філії голодного краю він не збирався.

— Збирайся, Соню, ходімо в ресторан.

Лідія Степанівна, почувши чарівне слово «ресторан», миттєво змінила вектор руху. Макарони вже були забуті.

— Ресторан? Ой, як добре! — Вона радісно заметушилася, на ходу встрибуючи у свої фіолетові кросівки й хапаючи з вішалки драпове пальто. — Там на розі відкрилася чудова хінкальня. У них там рулетики з баклажанами — пальчики оближеш. Я зараз тільки шапку знайду.

Вона вже трималася за ручку дверей, готова очолити процесію до їжі.

Тарас зупинився. Він подивився на матір. І тут природна нахабність, властива їхній родині, спрацювала проти самої Лідії Степанівни.

— А тебе ніхто не кликав, — жорстко й буденно відрізав син.

Лідія Степанівна завмерла, не донісши шапку до голови.

— Як це не кликав? Я ж мама. Я вас зустріла.

— Ти нас зустріла порожньою скатертиною і чеком від масажиста, — огризнувся Тарас, виштовхуючи дружину й дітей на сходовий майданчик. — Сиди вдома, вари свої макарони. Ми самі повечеряємо…