Чоловік зажадав, щоб я вибачилася перед свекрухою навколішки, та він не знав, що відповідь у мене вже є

— У супермаркеті, — продовжила Олеся. — Він там працює. Тягає коробки, розвантажує товар. Виглядає погано, Март. Дуже схуд, якось постарів.

Марта мовчки дістала дві чашки.

— Він сам підійшов?

— Ні. Побачив мене й хотів утекти між рядами. Я підійшла перша. Він розгубився. Спершу робив вигляд, що все нормально, потім розговорився.

— Про що?

— Про матір. Про борги. Про те, що йому важко. Що вона його пиляє з ранку до вечора, що грошей не вистачає, що він працює майже без вихідних. І, звісно, про тебе.

Марта відвернулася до вікна.

— Що саме про мене?

— Сказав, що все зрозумів. Що був слабким. Що ти була найкращим, що з ним траплялося, а він сам усе зруйнував.

Слова, яких Марта колись чекала, тепер прийшли надто пізно. Вони не викликали радості. Лише тихий смуток — не за Назаром, а за тією собою, яка могла б віддати все за таке визнання раніше.

— Він просив твій номер, — обережно сказала Олеся. — Хотів привітати зі святами. Я не дала.

— І не давай.

— Я так і думала.

Марта налила чай. За вікном падав сніг, місто готувалося до зимових свят. Раніше в такі дні їй хотілося сімейного тепла, прикрашеної кухні, запаху випічки й чоловічого голосу поруч. Тепер вона розуміла: тепло не обов’язково приходить від тих, кого ти колись обрала. Іноді воно приходить від подруги з мандаринами, від власної тиші, від дому, де ніхто не має права наказувати тобі ставати навколішки.

— Тобі його шкода? — спитала Олеся.

Марта подумала.

— Трохи. Як шкода людину, яка сама замкнулася в кімнаті й загубила ключ. Але я більше не хочу бути тією, хто вибиває йому двері.

Олеся усміхнулася.

— От тепер я спокійна за тебе.

Напередодні свята Марта влаштувала маленький вечір для подруг. Без гучних тостів і показної радості. Вони пили шампанське, їли її десерти, сміялися зі старих історій. У якийсь момент Олеся підняла келих.

— За тебе. За те, що ти не зламалася.

Марта подивилася на сяйво гірлянд, на обличчя людей, яким довіряла, і зрозуміла: вона вперше за довгий час не зображає спокій. Вона справді спокійна…