Чоловік звик жити коштом дружини й не повірив повідомленню про розлучення. Спроба терміново зняти гроші з її картки обернулася для нього неприємним відкриттям

— Слухай, може, будемо переказувати туди все? Мені якось ніяково, що ти отримуєш більше. Я теж віддаватиму всю зарплату, і будемо разом вирішувати, на що витрачати.

Дарина тоді подумала, що це чесно. Вони сім’я, а в сім’ї не рахують, хто приніс більше, хто менше. Вона переказала на спільний рахунок першу зарплату повністю. Роман поцілував її, подякував і пообіцяв, що тепер вони все плануватимуть розумно.

Того ж вечора Валентина Павлівна написала синові, що в неї зламався телевізор і без нового вона ніяк не обійдеться. Пенсія маленька, заощаджень немає, а він же розуміє, як їй тяжко.

Роман глянув на Дарину винувато.

— Ти ж не проти? Мама давно просила. Я обіцяв допомогти.

Дарина знизала плечима. Сума була великою, але не непідйомною. Вони могли собі це дозволити. Вона сказала, що не заперечує, і Роман одразу переказав гроші матері.

Потім знадобився холодильник. Потім диван, бо старий «зовсім розвалився». Потім ремонт. Потім машина. Дарина все чекала, коли прохання закінчаться, але з кожним місяцем вони ставали дедалі впевненішими, а Роман не відмовляв жодного разу.

З кухні знову долинув голос:

— Ромчику, у вас там сир був, дорогий такий, у синій упаковці. Візьми мені шматочок.

Дарина розплющила очі й втупилася в стелю. Цей сир вона купила вчора, спеціально для запіканки. Тепер він поїде до Валентини Павлівни разом із м’ясом, маслом, сосисками й усім іншим.

Вона підвелася й підійшла до вікна. Внизу біля під’їзду стояла стара синя машина. Та сама, яку два роки тому Роман оформив на матір. Пояснив просто: їй незручно їздити громадським транспортом, а в них із Дариною машина все одно одна. Дарина може добиратися на роботу на таксі чи громадським транспортом, яка різниця?

Різниця була в тому, що купували машину вони на спільні гроші. Тобто здебільшого на гроші Дарини.

Але тоді вона знову промовчала. Не хотіла мати жадібний вигляд. Не хотіла псувати стосунки. Не хотіла починати скандал через те, що, як казав Роман, «мамі просто потрібна допомога».

Двері спальні прочинилися. На порозі з’явився Роман — розпатланий, із червоною плямою на щоці, ніби він тер її від ніяковості.

— Ти чого лежиш? Ходімо чаю поп’ємо. Мама зараз поїде.

— Я втомилася, — Дарина не повернулася. — Зміна важка була.

— Ну вийди хоч на хвилину. Незручно якось. Мама образиться.

Дарина обернулася й подивилася на чоловіка. На його винувате обличчя, на те, як він переминався у дверях.

— Романе, ми можемо потім поговорити?

— Про що?