Чоловік звик жити коштом дружини й не повірив повідомленню про розлучення. Спроба терміново зняти гроші з її картки обернулася для нього неприємним відкриттям

Він провів її до номера, попросив телефон, написав уже наступного дня. Потім було кіно, вечеря, довгі прогулянки. Через два місяці він сказав, що хоче познайомити її з матір’ю.

Дарина погодилася, хоча всередині щось неприємно здригнулося. З розповідей подруг вона знала: мати дорослого сина — це окреме випробування. Але Роман говорив про Валентину Павлівну так ніжно й вдячно, що Дарина вирішила: може, їй просто пощастить.

Зустрілися вони в кафе. Валентина Павлівна прийшла заздалегідь, зайняла столик біля вікна і, коли Дарина з Романом увійшли, сиділа з кам’яним обличчям, швидко друкуючи щось у телефоні. Привіталася вона не дивлячись, потім окинула Дарину поглядом з голови до ніг і першим же запитанням спитала:

— Ти завжди так безформно вдягаєшся?

Дарина була у вільному бежевому светрі й джинсах — звичайний зручний одяг для вихідного дня. Вона розгубилася й не відразу зрозуміла, як на це реагувати.

Роман ніяково всміхнувся.

— Мамо, ну що ти. Вона має гарний вигляд.

— Я хіба сказала, що поганий? — Валентина Павлівна знизала плечима. — Просто цікаво, як дівчина за собою стежить. У мій час жінки намагалися мати зібраний вигляд навіть у звичайний день.

Обід перетворився на дивну співбесіду. Валентина Павлівна питала, скільки Дарина заробляє, чи має власне житло, чи живі батьки, чим вони займаються, чому в її віці вона досі не була заміжня. Дарина відповідала, відчуваючи, як усередині стає холодно й тісно.

Роман майже не втручався. Він колупав виделкою салат і час від часу вимовляв щось на кшталт:

— Мамо, не тисни.

Але це не був захист. Радше м’яка спроба не дати розмові перетворитися на відверте хамство. Тоді Дарині й цього здалося достатньо.

Весілля було тихим, без пишноти. Після нього вони винайняли квартиру у звичайному районі: дві кімнати, п’ятий поверх, старий будинок, простий ремонт, меблі не нові, зате до лікарні було недалеко, і Романові зручно добиратися на роботу. Дарина вирішила, що поступово вони все облаштують. Куплять новий диван, змінять шпалери, наведуть затишок. Зроблять із орендованого простору справжній дім.

Вона заробляла добре, значно більше за Романа. Він отримував скромніше, але не був марнотратним, і Дарина думала, що їм вистачить. Вона запропонувала завести спільний рахунок: складати туди гроші на продукти, оренду, комунальні витрати, а решту лишати кожному для себе.

Роман наче погодився, але без особливої впевненості. За кілька днів він сказав: