Дівчинка потай навідувала могилу матері, і одного разу її самотність порушив несподіваний дотик

Аня подивилася на фото, потім на своє відображення в темному екрані телефона, який їй повернули після перевірки.

— Трохи.

— Дуже.

Восени відбулося засідання у справі Віктора. Аню туди не тягли без потреби. Її опитували раніше, дбайливо, з психологом. Але в день оголошення рішення вона однаково сиділа вдома як на голках. Наталія поїхала з Павлом. Тітка Галя прийшла «про всяк випадок» і принесла пиріг із капустою.

— Їж, — сказала вона. — На голодний шлунок нервувати шкідливо.

— Не лізе.

— Значить, чай пий.

Аня тримала чашку обома руками. Усередині все тремтіло. Їй здавалося, що якщо Вікторові нічого не буде, він знову з’явиться біля дверей, знову забере телефон, знову скаже: «Ти ніхто».

Телефон Наталії задзвонив ближче до вечора.

Аня схопилася.

— Ну?

Наталія мовчала кілька секунд. Потім видихнула:

— Його визнали винним за кількома епізодами. Буде покарання. Не умовні вибачення, Аню. Справжні наслідки. І заборону наближатися до тебе теж залишили.

Аня сіла назад. Ноги не тримали.

— Все?

— Не все. Ще будуть цивільні питання, відшкодування, продаж маминих речей… Але головне — він більше не зможе розпоряджатися твоїм життям.

Аня заплющила очі.

Вона думала, що відчує радість. Але прийшла не радість. Спершу порожнеча. Потім слабкість. Потім тихе, обережне полегшення, таке крихке, що вона боялася поворухнутися.

Тітка Галя перехрестилася звичним жестом, хоч одразу ж знітилася.

— Ну от. А тепер пиріг.

Аня раптом засміялася. Нервово, крізь сльози. Тітка Галя теж засміялася, потім обійняла її, пахнучи тістом і валер’янкою.

Наступної неділі Аня поїхала на кладовище не сама.

З нею була Наталія. І тітка Галя, яка сказала, що «давно збиралася Марину провідати, все ноги не доходили». Вони купили білі хризантеми й жовті троянди. Біля воріт Аня зупинилася.

— Я спочатку сама підійду.

— Звісно, — сказала Наталія.

Аня пішла знайомою доріжкою. Осінь уже торкнула листя рудим. Земля була суха, повітря пахло холодом і димом. Біля маминої могили було чисто. Вона сама прибирала тиждень тому, але тепер уперше помітила, що місце не здається таким самотнім.

Вона поставила квіти, поправила лампадку, провела пальцями по імені.

— Мам, — сказала вона тихо. — Я прийшла.

Голос здригнувся, але не зламався…