Невістка вирішила господарювати в моїй квартирі, не підозрюючи, що там на неї чекає неприємний сюрприз

Телефон розірвав сон у найтоншому місці — в ту передсвітанкову хвилину, коли темрява вже слабшає, але день іще не почався. Я розплющила очі й кілька секунд не могла зрозуміти, де перебуваю. Вікно в будинку біля моря було прочинене, до кімнати тягнуло вологою прохолодою, десь за деревами рівно й глухо перекочувалися хвилі.

На екрані висвітилося ім’я Матвія, чергового на вході до мого міського будинку.

— Ніно Аркадіївно? — його голос звучав так, ніби він боявся сказати зайве. — Тут ваша невістка приїхала. Не сама. З якимись чоловіками. Каже, що тепер вона господиня квартири і буде забирати меблі.

Я сіла на ліжку. Ні переляку, ні розгубленості не було. Лише дивний спокій, навіть холодне передчуття: нарешті.

— Не затримуйте її, Матвію, — сказала я рівно. — Нехай піднімається. Тільки внесіть до журналу всіх. Повністю. Прізвища, імена, документи, час приходу.

— Ви певні?

— Абсолютно.

Я вимкнула дзвінок і відразу відкрила застосунок із камерами. Маленькі пристрої я встановила майже місяць тому. Ніхто про них не знав: ні мій син Артем, ні його дружина Ліка, ні навіть моя найближча подруга Валентина. Камери ховалися у вітальні, на кухні, у спальні, біля входу й у коридорі. Непомітні, крихітні, але з добрим звуком і записом у хмару.

Зображення з’явилося відразу.

Внизу, біля стійки чергового, стояла Ліка Серова — моя невістка лише кілька місяців. Поруч із нею тупцювали троє кремезних чоловіків. Один тримав порожні коробки, другий дивився в телефон, третій стискав якийсь аркуш. Ліка була в спортивному костюмі, з туго зібраним волоссям і обличчям людини, яка поспішає провернути справу до того, як світ прокинеться.

Вона щось пояснювала Матвію, різко змахувала рукою, показувала на ліфт. По губах читалося легко: «Це моє право. Тепер це моє».

Я перемкнулася на камеру біля моїх дверей. Коридор на десятому поверсі був порожній. Двері стояли цілі, замки замкнені. За хвилину двері ліфта роз’їхалися, і першою вилетіла Ліка. За нею — чоловіки.

Вона підійшла до моєї квартири впевнено, ніби поверталася додому. Дістала ключ, вставила у верхній замок, повернула. Клацання пролунало майже урочисто.

Мій старий ключ.

Але я знала: цей ключ уже нічого не відчиняв.

Пізніше, переглядаючи запис, я помітила те, що в прямому ефірі вислизнуло повз увагу: один із чоловіків присів біля нижнього замка й швидко попрацював інструментом. Ключ був лише виставою. Двері вони зламували.

Світло в передпокої спалахнуло. Усі четверо зайшли.

Я перемкнула камеру на вітальню…