Дружина повернулася з клініки з новиною про вагітність, але дзвінок лікаря наступного дня все змінив

Я не дав собі клопоту побачити, що в його страхові було не лицемірство, а жах людини, якій самій нема на що спертися. Мені потрібен був винний, живий і конкретний, щоб спрямувати на нього весь біль, інакше він розірвав би мене зсередини. Назар стояв переді мною з мокрими від розгубленості очима, а я вже виніс йому вирок. Сліпа чоловіча гордість виявилася швидшою за розум, швидшою за дружбу, швидшою за все, що ми будували майже все доросле життя.

Назар схопив мене за рукав.

— Послухай. На банкеті зі мною було щось не так. Я ніби провалився. Не просто випив — розумієш? Голова вимкнулася, тіло не слухалося. Я не можу стверджувати, що вона сказала правду, але й довести протилежне не можу. Я сам сходжу з розуму.

Я вже не слухав. Усі доводи звучали жалюгідно, як спроба сховатися за туманом. Переді мною стояла людина, якій я довіряв більше, ніж собі, і я побачив у ній тільки зрадника. Удар вийшов жорстким і точним. Назар гепнувся на паркет, перекинувши вішалку з куртками. На розбитій губі виступила кров.

— Між нами все скінчено, — сказав я згори вниз. — Дружби немає. Бізнесу немає. В офіс ти більше не зайдеш.

Я вийшов під дощ, грюкнув дверима й сів у машину, відчуваючи замість полегшення лише чорну, в’язку порожнечу. Кулак нило, на кісточках саднило шкіру, і цей біль здавався єдиним доказом, що я ще перебуваю в реальності. Я думав, що удар принесе хоча б коротке задоволення, але разом із ним прийшла тільки гидка важкість. Навіть лють не могла заповнити діру, що лишилася там, де ще вранці стояла дружба. Дві опори мого життя впали одна за одною…