Фатальна помилка альфонса, який не дочитав до кінця договір купівлі-продажу

Розповідати Вадимові заздалегідь вона не стала. Хотілося влаштувати сюрприз. Хотілося одного дня вручити йому ключі й побачити на його обличчі справжнє щастя.

— Вадиме, а вгадай, куди я сьогодні їду? — спитала вона вранці в день підписання угоди, поправляючи волосся перед дзеркалом у передпокої.

— Без поняття. Куди? — байдуже кинув він, навіть не підвівши очей від смартфона.

— Здійснювати нашу найбільшу мрію, — усміхнулася Аліна.

Вона чекала здивування, зацікавлення, бодай запитання. Але обличчя Вадима залишилося нерухомим. Ні радості, ні цікавості, ні тепла. Лише холодна байдужість, від якої в Аліни всередині все неприємно стиснулося.

І саме в цю мить вона з болісною ясністю згадала недавню розмову з матір’ю.

— Ти сама в цьому шлюбі, Аліно, — казала мати. — Ти живеш ілюзіями. Заплющуєш очі на очевидне. Люди вже говорять у тебе за спиною. Твій чоловік давно тобі зраджує, причому нахабно й майже відкрито. А ти все терпиш і робиш вигляд, що нічого не відбувається. Мені боляче дивитися на тебе, доню. Будь обережна. Підготуй собі шлях до відступу, щоб потім не залишитися з розбитим серцем і порожніми руками.

Десь глибоко всередині Аліна вже давно розуміла, що Вадим невірний. За пізніми поверненнями, дивними дзвінками, раптовими відрядженнями, чужим запахом на сорочках, роздратуванням на прості запитання. Але вона ніби чекала чогось.

Чекала, що він сам зізнається. Що попросить пробачення. Що одного дня сяде навпроти й чесно скаже, що заплутався. Що вони зможуть поговорити по-справжньому.

Тепер вона зрозуміла: цього ніколи не буде…