Гості змовкли, коли свекруха висміяла господиню дому, а та спокійно підійшла до столу.

Оксана любила, щоб у її архіві був лад. І в її житті теж. Вона відклала ложку, відсунула стілець із гидким скреготом, від якого Софія скривилася.

І голосно, з кришталевою чіткістю в голосі запитала:

— Який іще перспективний наречений? Він одружений зі мною вже три роки, а ви просто зараз їсте за моїм столом.

Слова впали в центр столу важкими каменями. Повітря у вітальні миттю стало щільним. Валентина Сергіївна перестала стукати нігтями. Софія вдавилася вишневим компотом, закашлялася й ледь не впустила телефон із рук.

Лариса Миколаївна повільно повернулася до невістки. Її обличчя пішло червоними плямами від обурення. Вона бридливо оглянула фартух Оксани з намальованими соняхами, презирливо скривила губи й усміхнулася.

— Треба ж, каструля з борщем заговорила. Тебе взагалі забули спитати. Твоя справа маленька.

— Сиди мовчки й підливай гарячого, поки розумні люди говорять про серйозні речі. — Оксана не стала кричати. Вона не збиралася влаштовувати істерику чи доводити свою значущість.

Це було нижче за її гідність. Вона перевела погляд на чоловіка. У її очах не було ні благання, ні образи.

Там була лише холодна оцінка. Ну ж бо, Максимку. Це твій останній шанс виявити ознаки наявності хребта.

Дай оцінку словам недалекої матусі. Постав нарешті її на місце. Але Максим, почувши слова матері, не тільки не вгамував її, а й гордо розправив плечі.

Він поправив лацкани свого дешевого піджака, купленого на розпродажі, і переможно подивився на Софію, всім своїм виглядом показуючи: так, крихітко, я тут справжній альфа-самець і господар становища. А баба знає своє місце.

Оксана лагідно усміхнулася. Усмішка вийшла широкою, щирою і моторошно спокійною. У цю мить проєкт під назвою «Шлюб із Максимом» було остаточно закрито…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇