Гості змовкли, коли свекруха висміяла господиню дому, а та спокійно підійшла до столу.

Виганяти їх просто зараз було б надто нудно. Оксана любила доводити справи до логічного фіналу. На плиті булькотів густий наваристий рубіново-червоний борщ.

Аромат часнику, буряка й свіжого кропу розливався кухнею, обіцяючи кулінарний екстаз кожному, хто сяде за стіл. У передпокої залунали голоси. Лариса Миколаївна закудкудакала, зустрічаючи почесну делегацію.

Оксана вийшла в коридор, витираючи руки все тим самим фартухом у квіточку. Валентина Сергіївна виявилася сухорлявою, підтягнутою дамою з холодними колючими очима. На ній був строгий брючний костюм, і кожен жест кричав про те, що вона звикла керувати світом або бодай бригадою зубних техніків.

Поруч переминалася з ноги на ногу Софія, дівчина років двадцяти п’яти з губами, накачаними до стану стиглих томатів. І вона відсутнім поглядом дивилася на екран телефона, люто строчачи комусь повідомлення довгими нігтями.

— Проходьте, гості дорогі! — розплився в усмішці Максим, широким жестом фокусника вказуючи на вітальню.

— Ласкаво просимо до моєї скромної оселі! — Слово «моєї» прозвучало особливо дзвінко. Оксана подумки поставила чоловікові першу чорну мітку в уявному щоденнику. У вітальні Максим, сопучи, розклав старий рипучий стіл-книжку.

Оксана швидко накрила його скатертиною, розставила тарілки, прибори й поставила в центр хлібницю. Вона не стала виставляти на нього делікатеси — обійдуться. Борщ, сметана, чорний хліб і компот — скромний сімейний обід.

Гості розсілися. Лариса Миколаївна вмостилася на чолі столу, поклавши свою білу брендову сумку на сусідній вільний стілець, ніби це був окремий почесний гість. Максим сів навпроти Софії, випнувши груди.

Оксана скромно зайняла місце скраю, ближче до виходу на кухню. Вона поклала собі шматок чорного хліба й узялася методично відщипувати від нього крихти, спостерігаючи за виставою.

— Валечко, — заспівала свекруха, складаючи руки на грудях зворушеним будиночком, — ти подивися, як вони пасують одне одному. Сонечка просто розквітла поруч із моїм Максимком. — Софія в цей момент шумно втягнула компот через соломинку, навіть не підвівши очей від смартфона.

Валентина Сергіївна скептично оглянула шпалери в квіточку, стару люстру і, нарешті, самого Максима.

— Ларо, ми люди ділові, — сухо промовила вона, постукуючи ідеальним манікюром по стільниці.

— Ти мені телефоном співала соловейком про якісь неймовірні успіхи твого сина. У мене клініки, у мене розширення бізнесу. Ледачий зять мені не потрібен.

— Чим конкретно керує твій Максим? — Максим поправив краватку, надув щоки й прибрав позу мислителя.

— Я зараз курую перерозподіл фінансових потоків фізичних осіб на першій лінії обслуговування провідного банку країни, — видав він завчену фразу з такою серйозністю, ніби вирішував долю світового ВВП.

Оксана ледь не вдавилася хлібом. Перерозподіл потоків на практиці означав фразу: «Бабусю, прикладайте картку сюди, а не до екрана».

— Хм. — Валентина Сергіївна примружилася. — І який штат у підпорядкуванні?

— Я поки що працюю індивідуально. — Анітрохи не збентежився чоловік. — Здійснюю точковий контроль.

— Банк покладає на мене величезні надії. Буквально днями я закрив найскладнішу угоду з переказу активів.

«Оформив дідусеві переказ на тисячу для онука на шоколадки», — переклала Оксана подумки.

Лариса Миколаївна, зрозумівши, що термінологія сина звучить надто абстрактно, вирішила піти ва-банк. Вона почала поводитися як справжній аукціоніст на торгах елітною худобою, повністю ігноруючи невістку, що сиділа поруч.

Мати почала вихваляти сина, з кожною секундою підвищуючи градус пафосу.

— Сонечко, дитино, відірвися від телефона. Подивися на мого Максимка.

— Який чоловік! Яка перспектива! Генофонд! Він у нас завидний наречений із задатками лідера. У нього сталева хватка. Йому для ривка бракує тільки правильної жінки поруч.

Софія ліниво підвела очі, ковзнула поглядом по обличчю Максима, затрималася на його рипучих туфлях і байдуже хмикнула. Свекруха не здавалася. Вона ляснула долонею по столу, від чого тарілки жалібно дзенькнули.

— Йому потрібна гідна пара. Статусна жінка, з машиною, з активами, а не просто… — Лариса Миколаївна презирливо скосила очі на Оксану.

— Побутовий додаток. Кому потрібні ці архіваріуси? Максиму потрібен розмах. — Оксана перестала щипати хліб.

Вона акуратно струснула кінчиками пальців над тарілкою. Вистава перестала бути кумедною, вона стала виснажливою. Час було згортати цю самодіяльність…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇