Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

«Серйозно». Я сіла за стіл. Взяла кабачок із тарілки.

Відкусила. Хрумкий, із димком. Смачний, між іншим.

«У нас же шашлики», — сказала Марина тихо. «У нас були б шашлики, якби хтось, крім мене, вклався». Я подивилася на неї.

Я попросила привезти щось до столу. «М’ясо на мені. Ви приїхали з порожніми руками вп’яте за три роки».

«Ну не вп’яте», — почала Ірина. «Вп’яте. Я рахувала. Хочеш, дати назву?» Тиша.

Коники в траві. Вугілля потріскує. Ірина подивилася на Сергія.

Сергій дивився в тарілку. Андрій тихо підвівся в гамаку. «Ну, Наталю».

Ірина склала руки на грудях. «Але ми ж друзі. Хто між друзями рахує?» Я загнула палець.

«Перший раз — червень 2023-го. Я витратила 4000. Ви привезли пачку зефіру за 300».

Другий палець. «Другий — серпень того ж року. 5200.

Ви не привезли нічого». Третій. «Третій — травень 24-го.

5100. Нічого». Четвертий.

«Четвертий — минулого літа. 4700. Марина привезла вино за 300.

П’ятий — сьогодні. 7800. Нічого.

Разом за три роки я витратила на ваші шашлики 26 800. З вашого боку — 600. Зефір і вино».

Я розтиснула долоню. П’ять пальців — п’ять разів. 26 200 — різниця. На ці гроші я хотіла купити крісло-гойдалку. Другий рік хочу.

Поки я називала цифри, вираз обличчя Ірини змінювався. Усмішка зникла, руки міцніше притислися до грудей. Сергій так і не підвів погляду від тарілки. Марина сиділа, не торкаючись телефона, а Андрій завмер, випроставшись у гамаку. Уперше за всі наші зустрічі ніхто не намагався перевести розмову на іншу тему. Цифри лежали між нами так само виразно, як п’ять пальців розкритої долоні.

Ірина відкрила рот. Закрила, відкрила знову…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇