Гості знову приїхали на дачу з порожніми руками, але цього разу на них чекав зовсім інший прийом

Сергій підвів голову. Андрій прочинив око з гамака. Марина відклала телефон.

«Як це немає?» Ірина усміхалася, але кутики губ сіпнулися. «М’ясо було на мені, а з вас — щось до столу. Ви не привезли. Отже, формат змінився. Шашлики скасовуються. Овочі з гриля, салат, лаваш. Усе, що є».

«Наталю, ну ти серйозно?» Ірина засміялася, але сміх вийшов тонкий. Несправжній.

Вона чекала, що я зараз усміхнуся й зізнаюся, що це жарт. Сергій теж дивився на мене вже не сонно, а уважно. Марина опустила очі, Андрій підвів голову в гамаку. Я чула власне дихання й відчувала напруження в ногах. Відступити було легко: досить сказати, що м’ясо скоро буде. Але тоді всі мої прохання знову перетворилися б на порожні слова.

Мені не було шкода їжі. Я могла нагодувати і шістьох, і вісьмох друзів, якби це було спільним рішенням. Мене злило інше: мою готовність давно перестали сприймати як добрий жест. Вона стала чимось обов’язковим, як стіл чи мангал на ділянці. І тепер усі четверо дивилися на мене так, ніби саме я порушила домовленість…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇