«Грошей немає, але сестру поселити»: як я відповіла батькам, які відмовили мені в допомозі з житлом

«Тут річ в іншому, не плутай», — невпевнено заперечила жінка. «Зате результат однаковий. Ніна завжди всі проблеми вирішувала сама.

Звернулася по допомогу лише один раз і отримала відмову. Справедливо, але й це ще не все. Ви пішли далі.

Тепер ви вимагаєте, щоб Ніна утримувала Люду п’ять років. При цьому звинувачуєте її в егоїзмі. Де логіка?»

Ольга Геннадіївна повільно опустилася на диван. «Ми… ми не хотіли». «Не хотіли, але так вийшло», — жорстко заперечила Алла Геннадіївна.

«Але тепер ви знаєте: Ніна нікому нічого не винна. Вона заслужила право на власне життя». Батьки пішли мовчки.

Дівчина стояла біля вікна, спостерігаючи, як вони сідають у машину. «Переживаєш?» — спитала в неї тітка. «Ні, навпаки, відчуваю, що вчинила правильно.

Хоч і жорстоко». Через місяць Люда самостійно вирішила житлове питання, знявши кімнату з новою подругою. А ще за пів року вона зателефонувала старшій сестрі й запропонувала зустрітися.

«Я не хочу з тобою сваритися», — сказала вона за чашкою кави. «Пробач мені, якщо що». Ніна усміхнулася. Справедливість перемогла, як і має бути в нашому житті.