Ілюзія господині: як спроба свекрухи захопити мою територію обернулася для її сина втратою прописки

— «Юань Брідж». Вони працюють з іноземними стажерами у сфері ділових комунікацій.

Максим поставив келих на підвіконня:

— У мене там є контакт. Партнер за шанхайським напрямом. Якщо хочете, можу передати ваше резюме напряму. Це скоротить строк розгляду з трьох місяців до двох тижнів.

Аня дивилася на нього.

— Навіщо?

— Що «навіщо»?

— Навіщо ви це пропонуєте?

Максим помовчав секунду. Потім відповів без зайвих слів:

— Тому що ви хороший фахівець. А хороші фахівці не повинні чекати три місяці через бюрократію.

— Це не відповідь на моє запитання.

— Це саме відповідь на ваше запитання.

Вони дивилися одне на одного. У фоє навколо них рухалися люди, дзвеніли чашки, гули розмови. І все це було як тло, як звук за склом.

— Я подумаю, — сказала Аня нарешті.

— Добре.

У цей момент у фоє з’явилася Аліса. Аня побачила її раніше, ніж Максим устиг обернутися. Вона йшла від вхідних дверей у світлому пальті, з маленькою сумкою в руках. І її погляд одразу знайшов Максима. Потім ковзнув на Аню. Затримався.

— Максе, — Аліса підійшла й стала поруч із ним, злегка торкнувшись його руки. Демонстративно, не грубо, але ясно. — Я тебе всюди шукаю. Ти сказав, що будеш біля входу.

— Я сказав, що буду у фоє, — поправив він рівно.

Аліса подивилася на Аню. Усміхнулася тією особливою усмішкою, яку жінки адресують одна одній, коли хочуть позначити територію, не кажучи ні слова.

— Ти знайома з Максом?

— Ми зустрічалися на діловому заході, — сказала Аня спокійно.

— А, перекладачка, — протягнула Аліса з інтонацією, в якій «перекладачка» звучало приблизно як «офіціантка».

— Синхроністка, — поправила Аня без найменшої реакції на тон. — Це трохи різні речі.

Максим дивився на Алісу. Та вже переключилася, взяла його під руку й почала щось говорити про обід.

Аня допила каву й поставила чашку на тацю.

— Мені треба повертатися. — Вона кивнула Максимові коротко: — Удачі на форумі.

— І вам, — сказав він.

Вона йшла коридором до кабіни синхроніста й за спиною чула голос Аліси, уже тихіший, але все ще виразний: