Ірина купила недорогий будинок для себе й дітей, але в дальній кімнаті на неї вже чекала літня жінка

Із внутрішньої кишені куртки він вийняв складений навпіл аркуш.

— Нотаріус уже текст склав, щоб на місці не затримуватися. Можеш глянути, якщо хочеться. Звичайний папір.

Тамара Василівна взяла аркуш, спробувала прочитати в окулярах і зняла їх.

— Шрифт дрібний, не розберу. Ірино, почитай мені.

Ілля сіпнувся.

— Навіщо Ірині Владиславівні в це вникати, мамо? Їй нецікаво. Ми ж із тобою сімейні питання вирішуємо. Я й сам розповім, що написано.

— Почитай, Ірино, — повторила Тамара Василівна, підсуваючи до неї папір.

Проєкт довіреності надрукували на звичайному білому папері; печаток на аркуші не було. У тексті йшлося: «Я, Литвак Тамара Василівна, надаю своєму синові Іллі Литваку право продажу квартири, власницею якої є. Її адреса: обласний центр, вулиця, будинок, квартира. Ціну продажу й умови угоди син має право визначити самостійно. Також уповноважую його отримати грошові кошти, які належать мені…»

Що далі читала Ірина, то холоднішими ставали її руки. Знайома адреса була в зимовому судовому наказі. Той досі лежав під клейонкою, у шухляді столу, всього за метр від Іллі.

Дійшовши до кінця, вона підняла очі.

— Тамаро Василівно, пенсія тут ні до чого. Ви даєте йому право продати вашу квартиру в обласному центрі.

Говорити перестали всі. Над дверима відлічував секунди годинник із маятником.

— Яку ще квартиру?

— Мамо, це для годиться, — квапливо почав Ілля. — Вона моя. Вісім років тому я її купив, свої гроші заплатив. Пам’ятаєш, я тоді добре заробляв. Оформив на тебе, так було треба. Тепер доводиться продавати, обставини такі. Без твого підпису не вийде. Підпишеш, і все. Для тебе нічого не зміниться, ні краще тобі не стане, ні гірше. Адже квартира, по суті, не твоя.

— На мене оформив? — Тамара Василівна дивилася на нього, не кліпаючи. — Я жодних паперів не підписувала.

— Підписувала, мамо. У 2018 році я возив тебе до міста, у центр оформлення документів. Потім ще в кафе сиділи, ти млинці їла.

Вона помовчала й нарешті заговорила повільно, наче діставала спогад із самого дна:

— Ти ж це субсидією на газ називав. Обіцяв, що мені її дадуть. Велів розписатися в одному місці, у другому, у третьому.

— Та хіба я тепер пам’ятаю, що казав? Вісім років минуло, мамо.

— А навіщо було на мене записувати?

Ілля замовк, покрутив перстень на пальці.

— Довелося. Обставини.

— Які, Іллюшо?

— Мамо…

— Які саме обставини?

Він зітхнув і відвів погляд.

— З Маринкою тоді розлучався. Їй би половина дісталася через суд. А ще аліменти. Якби квартира була на мені, виконавці б за неї взялися… Та яка тепер різниця, давно все це було.

Тамара Василівна довго не зводила із сина очей. Ірина помітила, як дрібно затремтіло її підборіддя — наче в дитини, яка щосили стримує сльози.

— Вісім років… Микиті сім тоді було. Ти від власного хлопчика ховав, від Микитки? Щоб йому нічого не дісталося?

— Мамо, до чого тут це?

— А листівки ти йому віддавав? І гроші на день народження, які я надсилала?

Він мовчав.

— Іллюшо, віддавав?

Замість відповіді Ілля підвівся й відійшов до вікна.

— Давай не будемо зараз. Минулого вже не переробиш, а мені зараз допомога потрібна. У мене серйозний борг. До кінця місяця треба повернути, інакше мені… — Він обірвав себе. — Підпишеш — на все вистачить, ще й залишиться. Пансіонат тобі оплачу, присягаюся. Одразу за рік.

— Ти й за пів року вже обіцяв заплатити.

Ілля обернувся. Усмішки на його обличчі більше не було, виголені щоки потемніли від густого рум’янцю.

— Це вона тобі розповіла? — Він тицьнув пальцем на Ірину. — Ну звісно! Прихистила бабу з квартирою, пів року біля неї крутилася. Ти думаєш, вона тебе пожаліла? Вона ще взимку про квартиру знала, по ній же видно! Їй треба тебе до себе прив’язати, щоб ти потім квартиру на неї переписала.

— Іллюшо, — промовила Тамара Василівна.

— Що «Іллюшо»? Я тобі син, а вона хто? Стороння баба! — Він повернувся до Ірини. — Знаєте, я можу й до органів опіки звернутися. Нехай розберуться, як ви тут живете. Самотня мати, двоє дітей, стара чужа, без рідних. Хто знає, як ви з нею поводитеся й звідки гроші берете. Перевірять…