Історія про те, чому інколи дітям доводиться ставати батьками для своїх матерів

— Ніно Василівно, ніякого випробувального терміну. Від сьогодні ви наш шеф-кухар.

Ніна ледь не розплакалася від щастя. Відчуття визнання, на яке вона чекала все життя, накрило її хвилею. Бачачи, як усі з апетитом їдять її страви й хвалять, вона була на сьомому небі від щастя. Вона прибрала зі столів, помила посуд і до обіду вже була вільна. Робота була неважкою, якраз їй до снаги, і Ніна з ентузіазмом узялася за нову справу.

Увечері Аня повернулася додому й побачила, що мати вже готує заготовки на завтра. Вона підійшла й обійняла її ззаду:

— Мамо, ти не втомилася?

— Ні, доню, я така щаслива.

— Я бачу.

Кухня, залита теплим світлом, запах смаженої цибулі, булькання супу в каструлі — все це було таким знайомим, але сьогодні таким іншим. Іншим, бо жінка, яка стояла біля плити, більше не була зігнутою тінню. Життя її матері починало новий розділ. Без страху, без побоїв, без принижень. Лише свобода під іншим дахом.

У селі новина про розлучення Ніни й Степана розлетілася миттю. Ті, хто жалів її, казали: «Давно пора було, натерпілася вона». Ті, хто засуджував, шипіли: «На старість літ з глузду з’їхала». Але найбільше Степана бісило не те, що думають односельці, а те, що вона пішла. Пішла по-справжньому, без оглядки.

Перші кілька днів після розлучення він хорохорився, казав усім: «Скатертиною дорога. Не дуже-то й потрібна. Сам проживу, мені ж краще». Але на четвертий день, коли в животі забурчало від голоду, у хаті запанував безлад, а єдиною їжею виявився засохлий пакет із макаронами, він почав розуміти: увесь цей дім, усе його життя трималося на руках жінки, яку він зневажав. Холод порожньої хати, вечеря із сухого хліба й води, свист вітру в щілинах — усе це почало його гнітити. Він зрозумів, що відсутність Ніни — це не просто відсутність супу й котлет. Це відсутність життя.

Нарешті він зателефонував Павлові, молодшому синові, який жив із дружиною в місті:

— Пашо, приїдь, забери мене до себе. Нудно тут, їсти нічого, в хаті безлад.

На тому кінці дроту Павло вагався. Він щойно сильно посварився з дружиною Ксенією через гроші, але, почувши голос батька, зітхнув:

— Добре, тату, завтра приїду.

Степан переїхав до сина в трикімнатну квартиру, яку колись сам допоміг йому купити, продавши ділянку землі. Ксенія, дружина Павла, була дівчиною вихованою. Спочатку вона намагалася догодити свекрові: готувала, прибирала, дбала. Зрештою, він часто підкидав їм грошей, і сваритися з ним було не в її інтересах.

Але за кілька днів усе змінилося. Степан став нестерпним. Він постійно всім був невдоволений. Квартира здавалася йому тісною, не те що в селі, меблі стояли не так, суп був рідкий, а котлети прісні. За кожним прийомом їжі він без угаву бурчав, критикуючи Ксенію за невміння готувати й вимагаючи, щоб йому готували, як у селі. Солоні огірки мали бути певного ступеня хрумкості, а капуста — певного ступеня квашеності. Ксенія, хоч і була дівчиною м’якою, але, повертаючись із роботи втомленою й вислуховуючи постійні докори, почала виходити з себе. Вона намагалася терпіти, але всередині в неї все кипіло.

Степан теж не сидів склавши руки. Він цілими днями рився в шафах, перевертав речі, заглядав під ліжко й у пральну машину, скаржачись:

— Що за порядок такий, нічого знайти не можу! Усе від мене ховаєте.

Коли Павло сказав йому: «Тату, не чіпай наші речі, ми самі розберемося», він заревів:

— Цей дім я купив! У тебе дах над головою завдяки мені. А ти ще смієш мені вказувати?!

За тиждень Ксенія була на межі нервового зриву. Того вечора за вечерею Степан, колупаючи виделкою в тарілці, заявив, що риба тхне мулом, а м’ясо сухе. Він сказав, що йому несмачно і це не їжа, а помиї. Нарешті він подивився просто на Ксенію й сказав:

— Ти дружина, а готувати не вмієш. Так не можна. Чоловік має їсти смачно, а не давитися цією бурдою.

Ксенія поставила тарілку на стіл. Її губи тремтіли:

— Пробачте, Степане Петровичу, але я більше так не можу. Що б я не зробила, все не так, усе погано. Якщо ви хочете чогось конкретного, скажіть, але, будь ласка, не ображайте мене, я вам не прислуга.

Степан ударив кулаком по столу:

— Ах, отак! Невістка ще й голос на свекра підвищує! Кілька слів сказав, а вона вже губи надула.

Павло не витримав: