Історія про те, чому ніколи не можна ображати чужих матерів

— тихо спитав Вєтров. Офіцер різко нахилився через письмовий стіл. «Я тобі зараз життя рятую, дурню».

«Ти знаєш, чиї це блатні номери? Це кортеж Сашка Грека, людини, яка тримає це місто. Твій свідок уже за годину забуде все, що бачив, якщо йому пальці дверима прищемлять».

«А тебе самого просто знайдуть у лісі з пробитою головою. Справу остаточно закрито, це звичайний нещасний випадок. На цьому розмову закінчено».

Сергій мовчки вийшов із прокуреного кабінету в гамірний коридор. Навколо метушилися різні люди, хтось голосно сміявся, черговий спокійно пив чай. Життя йшло своїм звичним плином.

Абсолютно нікому не було діла до вбитої старої вчительки. Саме в цю мить усередині Вєтрова щось назавжди обірвалося. Віра в закон, у правоохоронну систему, у справедливість.

Усе це безслідно зникло за одну коротку секунду. Він чітко усвідомив, що в цьому жорстокому світі лишився зовсім сам. І якщо він хоче справедливого покарання для вбивць, йому не потрібна поліція.

Йому було потрібне дещо зовсім інше. Він вийшов на ґанок, зім’яв виданий аркуш із відмовою в порушенні справи й викинув його в урну. Його змарніле обличчя стало абсолютно кам’яним.

План суворої помсти вже почав по цеглинці складатися в його голові. Рішення було ухвалене остаточно й безповоротно. Того ж вечора Сергій виставив на терміновий продаж трикімнатну квартиру матері.

Він віддав її спритним перекупникам за пів ціни, аби тільки отримати готівку одразу. Сусіди крутили пальцем біля скроні, думаючи, що хлопець запив із горя й спускає спадок. Але гроші були потрібні йому зовсім не на випивку.

На глухій околиці міста, на занедбаній автобазі, Сергій орендував просторий ангар. На виручену готівку він викупив у знайомих із кар’єру величезний списаний тягач. У народі цю модель називали «лаптежник» за характерні широкі всюдихідні шини.

То був іржавий, умираючий гігант без шибок і робочих акумуляторів. Але Сергієві був потрібен лише його потужний незламний хребет. У нього була надпотужна рама й важкий промисловий двигун, здатний тягти за собою цілий потяг.

Два тижні Сергій узагалі не виходив за межі орендованого ангара. Він спав по три години на добу просто на холодній бетонній підлозі. Харчувався він винятково простими дешевими консервами.

Усередині приміщення стояв безперервний гуркіт і пронизливий вереск болгарки. Вєтров не просто реставрував стару машину. Він методично перетворював її на невразливе знаряддя відплати.

Замість штатного заводського бампера він приварив шматок товстої залізничної рейки, усередину якої залив міцний бетонний розчин. Вийшов незламний таран, здатний з легкістю пробити цегляну стіну. Кабіну він повністю обшив восьмиміліметровими сталевими листами, які зрізав зі старих промислових цистерн.

Крихкі шибки повністю зникли з конструкції. Замість них лишилися лише вузькі оглядові щілини, просто як у справжньому танку. Але найголовнішим козирем у цій конструкції був перебраний мотор.

Сергій повністю переробив серце машини, зірвавши всі заводські обмежувачі обертів і форсувавши подачу пального. Ресурс такого двигуна тепер становив лише кілька годин роботи на абсолютній межі. Але саме в ці години він мав видавати неймовірну, чудовиську потужність.

Наприкінці другого тижня копітку роботу було повністю завершено. Посеред темного ангара стояв чорний матовий монстр без номерів і розпізнавальних знаків. Це вже не була звичайна стара вантажівка….