Історія про те, чому перед весіллям треба слухати не лише серце, а й диктофон

Моторошний хаос біблійних масштабів охопив ресторан. Напевно, так само голосно й відчайдушно волали люди, що тонули під час всесвітнього потопу. Злякавшись, що їхня випивка теж отруєна, гості спорожняли свої келихи й фужери, бігли до туалету, гадаючи, що могли отруїтися.

— Так, громадяни, тихо! — закликав до порядку Петро Олексійович. — Усе під контролем. Припиніть паніку. Ви ж дорослі люди.

Він обернувся й кивнув чоловікам у темних сорочках, які все ще сиділи за столиком. Ті відразу попрямували до Стаса й підхопили його під руки.

— Хлопці, я ні до чого, — виправдовувався той, коли його потягли до виходу. — Поняття не маю, що сталося. Ви що, хлопці, відпустіть. Розібратися треба.

— Розберемося, розберемося, — пообіцяв йому детектив Сахаров, офіцер і племінник Петра Олексійовича. — Зараз проїдемо до відділку, поговоримо й розберемося.

Стас страшно витріщив очі й намагався вирватися.

— Мамо! Мамо! — закричав він, дивлячись на неї.

Вікторія Павлівна закрила обличчя руками й заридала.

— А ви-но теж давайте з нами, — сказав їй колега Сахарова, помічник детектива Попов. — Ходімо, не стійте, а то затопчуть.

Вікторія Павлівна слухняно попленталася до виходу, втягнувши тонку шию в плечі. Саша, намагаючись не дивитися ні на неї, ні на Стаса, підійшла до Петра Олексійовича…