Катя прийшла на нову роботу з одним паспортом у руках, не підозрюючи, що цей дім зберігає її таємницю
Першу годину він показував їй дім. Два поверхи, вісім кімнат, три санвузли, простора кухня з коморою, тераса, що виходила в сад. Марта йшла поруч і запам’ятовувала все без записів. Не тому, що боялася здатися слабкою, хоча й це теж. Просто в неї була звичка тримати в голові порядок: де що лежить, що з чим пов’язане, що не можна переплутати.
Коваль пояснював сухо й зрозуміло. Яким засобом чистити кам’яну підлогу. Які поверхні не люблять вологих ганчірок. Які кімнати прибираються щодня, які — за графіком. Де зберігається білизна, куди складати випрасувані сорочки, які рушники видаються гостям, які — членам родини. Як працює пральна машина. Де лежать господарські рукавички.
До кабінету господаря він прочинив двері лише на секунду.
— Сюди не заходити, — сказав він. — Ніколи. Навіть якщо вам здасться, що там пил і треба терміново прибрати.
— Зрозуміла, — відповіла Марта.
— Пил там — моя турбота.
— Зрозуміла.
На кухні господарювала Валентина Семенівна, жінка років п’ятдесяти п’яти, кремезна, з коротким фарбованим волоссям і уважними очима. Вона подивилася на Марту без неприязні, але й без радості. Так дивляться люди, які багато разів бачили нових працівників і давно перестали наперед їм довіряти.
— Валентина Семенівна відповідає за готування, коли господар удома, і за стіл, якщо бувають гості, — пояснив Коваль. — Ваше завдання — закупівлі за списком, прибирання після готування, чистота кухні, допомога за потреби. Самостійно в готування не втручатися.
— Я сама даю раду, — сказала Валентина Семенівна, не відводячи погляду від Марти. Потім додала вже м’якше: — Але зайві руки інколи потрібні.
Марта кивнула. Цей тон вона розуміла: не дружба, не холодність, а обережний нейтралітет. З нього можна починати.
Перший день вона провела на першому поверсі. Прибирала без метушні, але швидко. Протирала підвіконня, плінтуси, ніжки меблів, поверхні, на яких пил помітний лише під кутом. За годину Степан Григорович з’явився у дверях вітальні, провів поглядом по кімнаті, провів пальцем по краю комода, зазирнув за крісло.
— Добре, — сказав він нарешті.
І пішов.
Другого дня Марта займалася другим поверхом. Більшість кімнат були зачинені. В одну гостьову вона зайшла: нейтральні меблі, чисті покривала, нічого особистого. Інша виявилася робочою кімнатою з книжковими полицями й порожнім столом. Там вона витерла пил, вимила підлогу, розставила все рівно й зачинила за собою двері.
Наприкінці першого тижня Степан Григорович викликав її до свого кабінету.
— Нарікань немає. Валентина Семенівна теж не скаржиться. Продовжуйте так само.
На цьому розмова закінчилася…
