Кіт щоночі лягав на обличчя сплячому немовляті. Мати в люті хотіла викинути тварину на вулицю, але педіатр, поглянувши на кота, Попередив. «Негайно беріть дитину і…»

Павло зблід і тут же сховав телефон до кишені. Цей рух виявився гіршим за саме повідомлення. Марія дивилася не на нього, а на його руку, що зім’яла тканину куртки. У цій руці раптом умістилися всі місяці, коли він просив її «не ображати маму» і «бути вдячною за дах над головою».

— Вона боїться, — сказав він глухо. — Там перевірки, штрафи. Вона дурниць наговорила.

— Ні, Пашо. Вона будує версію, де небезпечна я, а не квартира. І ти зараз вирішуєш, чи знову допомагатимеш їй робити вигляд, що нічого не сталося.

Він пішов за десять хвилин, так і не поцілувавши її. Увечері Анна показала Марії знімок екрана, який устигла зробити, поки Павло стояв у передпокої. Повідомлення було видно не повністю, але досить: «…інакше вона з котом нас усіх утопить. Треба показати, що мати не справляється».

Марія майже не спала. Вона лежала на краю дивана, чула, як Анна хропе за стіною, як Філімон шарудить наповнювачем у лотку, як Артем сопе поруч. У темряві їй захотілося не виправдовуватися, не просити вірити, не бути зручною, а зібрати кожну деталь і змусити їх звучати.

Акт газової служби видали через два дні. У ньому сухими словами було записано те, від чого в Марії знову затрусилися коліна: порушена тяга, вентиляційний канал перекритий меблевою панеллю й додатково заклеєний, експлуатація колонки заборонена до усунення порушень. Окремим рядком стояло: «раніше видано попередження».

— Яке ще попередження? — спитала Марія в майстра Віктора, який жив поверхом нижче й іноді підробляв ремонтом.

Віктор зам’явся, потер перенісся. — Я вашій свекрусі казав. Папір бачив у неї на столі. Після ремонту кухня гарна стала, сперечатися не буду, тільки шафа перекрила канал. Вона сказала, що переробляти дорого, а покупець на квартиру вже дивиться, не можна все руйнувати.

Слово «покупець» повисло в повітрі. Марія згадала, як Олена Павлівна кілька разів обривала розмови при ній, ховала якісь роздруківки в теку з рецептами й казала Павлові: «Треба вирішувати, поки ціна нормальна». Тоді Марія думала, що йдеться про стару дачу, якої вони ніколи не бачили.

З Анною вона поїхала до квартири по дитячі речі. Двері відчинила Олена Павлівна, зібрана, з підібганими губами. На підлозі в дитячій уже стояв сміттєвий мішок, із нього стирчав край Артемової ковдри. Марія ступила вперед і відчула той самий солодкуватий аптечний запах, захований у шві матрацика…