Кіт щоночі лягав на обличчя сплячому немовляті. Мати в люті хотіла викинути тварину на вулицю, але педіатр, поглянувши на кота, Попередив. «Негайно беріть дитину і…»

— Не чіпайте, — сказала вона, і сама здивувалася твердості свого голосу.

Олена Павлівна різко обернулася. — Це брудні речі. Після кота. Я все викину, щоб ви потім не розповідали казок.

Анна мовчки дістала з сумки чистий пакет. Марія розсунула пальцями прострочку на бічній частині матраца й витягла сплющений ватний диск, вологий по краю. Запах ударив у ніс сильніше. Валер’янка. Філімон у переносці за дверима раптом жалібно зашкріб кігтями по пластику.

— Ти збожеволіла, — прошепотіла свекруха.

Але шепіт був не обурений, а наляканий. Марія поклала диск у пакет, зав’язала вузол і подивилася на Олену Павлівну.

— Навіщо?

Та сіпнула плечем, ніби її вдарили. — Тому що ти забрала в мене сина. Тому що він раніше зі мною радився. Тому що ця квартира — єдине, що в мене лишилося, а ти прийшла з котом, дитиною і своїми правилами.

Ветеринарна клініка містилася на першому поверсі звичайного житлового будинку, пахла ліками, мокрою шерстю й страхом тварин. Філімон тремтів на металевому столі, але не дряпався. Лікарка оглянула його очі, ясна, послухала серце, спитала про квартиру й вентиляцію.

— Схоже на отруєння продуктами горіння в легкій формі, — сказала вона, заповнюючи бланк. — Плюс сильний запах валер’янки на морді й лапах. Для котів це потужний подразник. Він міг лізти до джерела запаху, тертися, збуджуватися, поводитися дивно. Але з вашого опису він ще й тривожив вас, коли дитині ставало зле.

Марія сиділа на стільці, притискаючи до себе переноску, і відчувала, як сором знову підіймається хвилею. — Я хотіла викинути його, — сказала вона. — Просто вночі. Уже двері відчинила…